Левченко першим зрозумів натяк. Він оглянув схили й наказав поліцейським перевірити верхню дорогу. Олег зупинив їх: якби люди розійшлися, Оксана могла б кинути мішок і сховатися вздовж води. Між спільниками знову спалахнула суперечка. Кожен боявся не жінки, а рішення іншого.
Кравченко змінив тон. Він заговорив м’яко, майже по-дружньому. Запропонував Оксані велику суму, нові документи й безпечний виїзд за кордон. Там вона могла б жити заможно й ніколи більше не згадувати ні комбінат, ні колонію. Олег запевняв, що помста зруйнує передусім її саму.
— Ти пропонуєш мені купити нову пам’ять? — спитала Оксана. — У ній батько не помирає, мати не чекає листів, а Лідія спокійно відчиняє кіоск уранці?
— Я не чіпав твого батька, — швидко сказав Олег.
Левченко повернувся до нього. Кравченко зрозумів, що обмовився, і спробував відступити. Оксана не дозволила.
— Тоді розкажи, чому він помер одразу після того, як сховав записи.
Олег знизав плечима. За його словами, Андрій Гнатюк сам винен: надто багато перевіряв, писав скарги й збирав копії. Він вийшов на людей, яких не можна було турбувати. Левченко зажадав замовкнути, але Кравченко вже не контролював роздратування.
— Усе почалося не з тебе і не з того сейфа, — сказав він. — Твій батько знайшов схему поставок. Хотів передати папери нагору. Нам наказали закрити питання. Потім ти полізла в накладні, і довелося закривати ще одне питання.
— Хто наказав?
Олег подивився на прокурора. Левченко зблід і назвав Кравченка брехуном. Той у відповідь нагадав, що саме Роман Андрійович готував операцію, добирав свідків і домагався максимального строку.
— Я оформляв те, що ти приніс, — заперечив прокурор. — Гроші забирав ти, людей наймав ти. Я лише не дав справі розвалитися.
— За свою частку.
— За ризик, який створювали такі ідіоти, як ти.
Оксана слухала, не втручаючись. На записі з’являлося саме те, чого бракувало паперам: зізнання в узгоджених діях і взаємні звинувачення з конкретними подробицями. Левченко казав, що не наказував убивати Андрія Гнатюка, лише вимагав припинити його скарги. Олег відповів, що виконавці зрозуміли розпорядження так, як було заведено розуміти натяки прокурора.
— А мама? — спитала Оксана.
Кравченко відвів погляд. Її виселили, бо квартира підходила для складу й значилася безхазяйною. Левченко допоміг отримати довідку про загибель доньки, Данилюк оформив акт. Ніхто, за словами Олега, не чекав, що літня жінка так швидко помре після звістки.
Оксана відчула, як нігті впиваються в долоню. Вона змусила себе не рухатися. Будь-який порив зараз дав би їм можливість подати все як особисту розправу. Треба було завершити запис.
— Отже, для вас це були просто папери?
— Це був бізнес, — відповів Олег. — Нічого особистого. Тоді всі виживали як могли.
Фраза повисла над кар’єром. Навіть Левченко подивився на Кравченка з огидою — не через зміст, а тому, що той сказав зайве.
Оксана дістала маленький магнітофон і натиснула кнопку. Із динаміка пролунав голос прокурора: «Коли розберемося з жінкою, Олега теж доведеться прибрати. Він надто багато зберігає і надто голосно говорить». Запис був складений із матеріалів, знайдених у сейфі й архіві, але зміст Левченко впізнав. Він справді не раз обговорював Кравченка як майбутню проблему.
Олег повільно повернув голову до прокурора.
— Я на тебе десять років працював. Закривав склади, лякав свідків, передавав твою частку.
Левченко заявив, що запис змонтовано. Кравченко не повірив. Страх, який Оксана вирощувала кілька днів, остаточно прорвався назовні. Олег звинувачував прокурора в бажанні забрати його бізнес, Левченко називав колишнього партнера некерованим бандитом.
Бугай скористався тим, що увага жінки переключилася на суперечку. Він почав заходити з боку водойми, ховаючись за машинами. Оксана помітила його відображення в боковому склі седана, але й далі тримала мішок над водою. Їй треба було підпустити нападника ближче й змусити решту повірити, що вона нічого не бачить.
— Віддавай зошит, — зажадав Олег. — Далі ми самі розберемося.
— Ви вже розібралися. Один підписував, другий платив, третій підкидав докази. Кожен називав себе лише виконавцем, а разом ви забрали десятки життів.
Бугай опинився за кілька кроків. Він пригнувся й рвонув до Оксани. У цю мить вона відпустила горловину, перехопила речовий мішок обома руками й розвернулася назустріч. Важкі болти всередині вдарили нападника в обличчя. Бугай упав біля самої води, а синя обкладинка вислизнула з мішка й лягла в багнюку.
Олег побачив її й закричав охоронцям стріляти. Оксана вже падала за бетонний блок. Перші черги пройшли над головою й ударили в схил. Запис тривав, але тиха розмова закінчилася. Тепер кар’єр мав почути мову, якою Кравченко звик розв’язувати останні питання…
