«Дякую, Степаничу». — «Нема за що. Чаю будеш?»
Литвиненка знайшли простіше.
Колишнього чергового невеликої станції у 79-му скоротили. Після цього він влаштувався охоронцем на продовольчий склад при станції. Марина знайшла його за кадровою картотекою, запросила через обласне управління в межах планової перевірки кадрового складу лінійних відділів. Формальність, яка не викликала жодного запитання.
Черговий жив в однокімнатній квартирі на околиці селища. Двері відчинив одутлий чоловік із запахом учорашнього, в майці й трико. Марину не впізнав.
Він бачив її один раз три роки тому раннього ранку в пальті й шарфі. Вона представилася. Перевірка по лінії кадрів, формальність, кілька запитань.
Литвиненко говорив охоче. Образа найкраще розв’язує язик. «Мені подзвонили за два дні», — сказав він, наливаючи собі чай із мутного чайника.
«Міський номер, не поліцейський. Мужик сказав: може з’явитися жінка, слідча, прізвище Коваленко. Приймете заяву, запишете, повідомите за цим номером».
«І все. Я спитав: а якщо не з’явиться? Він сказав: тоді забудь, що дзвонили. Але я і прийняв, і подзвонив».
«Кому подзвонили?» — «За тим самим номером. Мужик узяв слухавку. Я сказав: прийшла».
«Він сказав: „Зрозумів, чекайте“. За двадцять хвилин приїхав наш начальник Мельник. У чистій формі, поголений, хоча була тільки сьома ранку».
«Я тоді зрозумів: Мельнику теж подзвонили. Не я перший». — «А потім?» — «Потім мене звільнили».
«Через рік. Скорочення, кажуть». — «Яке скорочення?» — «Я один черговий на станцію».
«Кого скорочувати? Просто прибрали. Щоб не базікав». Марина записала.
Попросила підписати. Литвиненко підписав, не читаючи. Махнув рукою.
«Та хоч у газету неси, мені втрачати нічого». Третій елемент, головний. Документ.
Відрядне розпорядження, що пов’язувало Черненка з двома можливими виконавцями. Марина знала, де воно лежить.
Розпорядження пройшло через завод. Двох працівників заводської охорони оформили як відряджених для супроводу вантажу. Відрядне розпорядження особисто погодив Черненко.
Його підпис, заводська печатка. Бухгалтерія заводу провела витрати через журнал вихідної кореспонденції. Добові, проїзд, проживання.
Усе підшито в другому томі за 1978 рік, сторінки пронумеровані, опечатані сургучем. Черненко наказав знищити свій примірник і примірник у прокуратурі. Але заводській бухгалтерії він наказати не міг.
Це паралельний документообіг, інше відомство, інша підпорядкованість. Він просто не подумав. Навіщо перевіряти бухгалтерію заводу, якщо справу закрито, слідчу звільнено, а племінник на волі? Марина знала це не з чуття, а з професії.
Вона два місяці працювала з цією бухгалтерією, коли вела справу про розкрадання радіодеталей. Знала, як улаштований архів, як прошиваються томи, як нумеруються сторінки. Знала інструкцію фінансового відомства.
Бухгалтерські документи зберігаються 10 років. Знищити одну сторінку з прошитого тому означало б порушити нумерацію всього тому. А це ревізійне порушення, яке спливе при першій же перевірці.
Документ лежав в архіві три роки. Ніхто по нього не прийшов, окрім неї. Одного разу, на початку третього року, взимку 80-го, Марина зіткнулася в коридорі прокуратури нового міста з відрядженим із рідного міста.
Слідчий Андрій із відділу загального нагляду, той самий, який замовкав у курилці, коли вона заходила. Він ішов назустріч коридором із текою під пахвою, дивився в підлогу, порівнявся й пройшов повз. Не підвів очей, не зупинився, не впізнав.
Марина відвернулася до стіни й простояла 10 секунд, поки його кроки не стихли за поворотом. Потім видихнула. Три роки.
Інше прізвище. Інша стрижка, коротша, жорсткіша. Інший одяг: не колишній демісезонний фасон, а строгий костюм.
Інша жінка. Тепер 19 вересня 1981-го. Субота.
Стіл. 37 аркушів. Марина зібрала документи в стос.
Свідчення Степанича — два аркуші великим почерком. Свідчення Литвиненка — три аркуші. Зім’яті думки, але факти залізні.
Виписки з архівів — 14 сторінок. Суми, дати, підписи, схеми руху коштів кооперативу «Кедровий». Фінансові документи кооперативу.
Вісім аркушів копій, знятих від руки. Довідка про перекваліфікацію справи на заводі з відкритих судових джерел. Три аркуші хронології.
І окремо на останній сторінці — точна адреса документа. Архів заводу радіоприймачів, журнал вихідної кореспонденції, том 2 за 78 рік, сторінка 47. Сіра казенна тека лежала на краю столу.
Та сама. Штамп районної прокуратури на корінці. Фіолетовий, напівкруглий, збляклий.
Три роки тому Марина поклала її на дно валізи порожньою. Порожня тека. Як обіцянка.
Аркуші лягли всередину один за одним. Шурхіт паперу. Рівний, розмірений.
Один. Два. П’ять.
Десять. Двадцять. Тридцять сім.
За стіною засміялися. Передача закінчилася. Сусіди перемкнули на концерт.
Жіночий голос заспівав щось легке, естрадне. Марина закрила теку. Руки не тремтіли…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
