Мені довелося давати свідчення й докладно розповідати про восьмимісячне розслідування незаконного полювання. Кожне запитання про Вадима й Тараса витягало спогади з іншого життя: мокрі черевики біля дитячого струмка, спільні вечері, сміх над прикрощами, які тоді здавалися серйозними. Жоден спогад не виправдовував їхнього вчинку. Саме тому вони завдавали такого болю.
Сліди кігтів і величезні відбитки зафіксували разом з іншими доказами. У свідченнях я повідомив лише, що місце події потурбувала дика тварина. Це була правда, хоч і не вся. Подробиці появи Грача я розкривати не збирався, щоб живий ведмідь не перетворився на атракцію.
Чутки однак розійшлися. Журналістка місцевого видання зателефонувала й запитала, чи правда, що бурий ведмідь урятував мені життя. Я сказав, що звір перебував біля місця події, а двом чоловікам належить відповісти на значно важливіші запитання. Вона змінила формулювання й спробувала знову. Потім поставила те саме запитання з іншого боку, сподіваючись, що подив змусить мене забути про обережність…
