У кабінеті Гончаренка було спекотно, майже як у лазні. Майор сидів за полірованим столом і неквапливо розмішував цукор у ранковому чаї. Безсонна ніч не лишила на ньому помітної втоми. Навпаки, обличчя виражало задоволення людини, чия система знову спрацювала без збою.
Надокучлива обласна слідча зникла, не лишивши крові у відділенні й свідків прямого вбивства. До весни її смерть стане ще однією трагедією північного клімату. Гончаренкові лишалося завершити технічну частину.
О пів на восьму він зняв внутрішній телефон і наказав з’єднати з ділянкою. На зв’язок вийшов Ковальчук. Майор коротко велів узяти два надійні снігоходи, приїхати на дванадцятий кілометр і забрати замерзле тіло.
Скинути його слід було в далекій торф’яній низині, де підземні ключі не давали воді промерзнути повністю. Навесні трясовина сховає пальто, документи й саму причину пошуків. Для виконавців наказ звучав як звичайне господарське доручення.
Невдовзі тишу зимника розірвали два двигуни. Снігоходи вилетіли з-за повороту, підняли сніговий пил і зупинилися там, де вночі розверталася машина. Ковальчук заглушив мотор, зіскочив на дорогу й поправив карабін на плечі.
Він очікував побачити на узбіччі згорнуте тіло, припорошене свіжим снігом. Місце було порожнє.
Бригадир насупився й нахилився. На жорсткому насті виразно відбилися тонкі підошви жіночих чобіт. Сліди не металися, не поверталися до дороги й не показували паніки. Рівний ланцюжок ішов у бурелом майже по прямій.
Ковальчук чекав побачити ознаки швидкої капітуляції: кола біля машини, глибоку яму там, де жінка впала, сліди людини, що повзла. Натомість відбитки зберігали однакову відстань. Савченко ощадила сили й тримала курс. Для бригадира така дисципліна була страшнішою за саме зникнення: вона показувала, наскільки хибно вони оцінили противника.
Він озирнувся на напарника, але нічого не сказав. Обидва розуміли, що порожнє узбіччя перетворює вчорашнє рішення на замах, про який жертва здатна розповісти. Поки передбачалося лише прибрати тіло, Ковальчук лишався спокійним виконавцем. Тепер кожна година збільшувала ймовірність власного арешту.
Сліди йшли між деревами в напрямку старих промислових шляхів. Бригадир знав, що там трапляються мисливські зимівники, але відстані великі, а мороз мав зупинити жінку. І все ж упевненості вже не було. Незвична рівність кроків змушувала уявити, що вона заздалегідь вивчила місцевість і знає, куди йде.
Ковальчук пройшов кілька метрів, вивчаючи глибину відбитків. Жінка вибрала напрямок свідомо й рухалася без довгих зупинок. Та, кого вони вважали безпорадною міською службовицею, пережила перші хвилини й спробувала піти до промислових ділянок.
Він зірвав із пояса рацію, витяг антену. «База, це Перший. Прийом».
Після тріску перешкод пролунав спокійний голос майора: «Говори».
«Тіла немає, Валерію Миколайовичу. Порожньо».
В ефірі повисла мовчанка. Ковальчук уявив, як у кабінеті Гончаренка ложка перестала дзвеніти об склянку.
«Повтори».
«Пішла сама. Слід рівний, взяла північний схід і пішла через цілину».
Спокій майора вибухнув лайкою. Він не міг повірити, що жінка в тонких чоботях визначила напрямок уночі. Але за люттю швидко прийшов страх. Якщо Савченко дістанеться до людей і розповість про поїздку, зникнення вже не вдасться оформити як випадковість.
«Слухай уважно, Юрію. Якщо вона вийде до людей, нам усім кінець. Бери людей і зброю. Іди по сліду, скільки б не довелося. Знайти й закінчити на місці. Без результату не повертайся».
«Зрозумів».
Ковальчук сховав рацію, махнув напарникові й смикнув стартер. Машини з ревом зійшли з дороги, ламаючи молоді кущі. Тепер переслідування отримало прямий наказ.
У цей час Лариса й Кравець уже далеко відійшли від зимівника. Старий знав: відкриті просіки й лісовозні дороги дадуть снігоходам змогу наздогнати їх за лічені хвилини. Тому повів через старе торф’яне болото, заросле низькими кривими соснами.
Узимку біла поверхня здавалася рівною, але під нею ховалися порожнини й незамерзлі вікна. Важка техніка провалилася б у крижану жижу й сіла б на раму. Пройти пішки міг лише той, хто пам’ятав розташування твердих купин.
Кравець ковзав попереду на широких мисливських лижах, підбитих шкурою. Він рухався плавно й прокладав вузьку надійну колію. Кожен його поворот виглядав випадковим, але насправді оминав місце, здатне проковтнути людину разом зі снігоходом…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
