Година минала болісно повільно. Марина переглядала списки особового складу, чула кроки за дверима й уявляла, як зараз кожен у залі зважує власне минуле. Коли двері нарешті відчинилися, Тарас поклав перед нею товсту пачку заяв. Його стримана посмішка не залишала сумнівів: результат перевершив їхні очікування. «Сорок двоє, — повідомив він. — Саме стільки людей подали рапорти. Серед них Ігор Литвин і майже весь відділ дорожніх інспекторів. Пішли переважно ті, кому є що приховувати».
Марина тихо повторила цифру, постукуючи ручкою по краю столу. Це була майже половина тих, хто реально виходив на службу. Очищення почалося рішуче, але разом із першим полегшенням постало невідкладне питання: хто завтра вийде на зміни й не дасть дорогам залишитися без контролю.
Тарас запевнив, що резерв готовий. Він уже зв’язався з навчальним центром, де були кмітливі випускники, ще не звиклі до прогнилих правил. Крім того, у залі залишилися ті, хто справді хотів змін і роками чекав на них. Марина кивнула, однак не розслабилася: вона знала, що люди зі старої системи не поступляться без спротиву, а Михайло Петрович неодмінно спробує зупинити перевірку.
Наче відповідаючи на її думки, задзвонив телефон. На екрані висвітився номер керівника вищого рівня. «Слухаю», — коротко відповіла вона.
«Гринчук, що ти там наробила? — загримів у слухавці голос керівника. — Наглядове відомство засипало мене скаргами, половина твого управління за одну годину подала рапорти! Ти усвідомлюєш, що дороги можуть залишитися без нагляду? Ти мала змінювати все поступово, а не влаштовувати вибух. Прийми заяви Ігоря Литвина та інших назад і припини цей галас. Ми все владнаємо без шуму».
Марина відповіла рівно. Повернути цих людей означало стати однією з них, а вона не збиралася купувати тишу такою ціною. Зміни вже перерозподіляли, резерв був готовий. Якщо вище керівництво вважало, що дорожня служба має й надалі бути годівницею для чиїхось родичів, вона запропонувала звільнити її. «Але доки я тут, порядок визначатиме закон, а не чиїсь телефонні домовленості», — закінчила вона.
На іншому кінці запала довга пауза. Керівник не чекав, що нова очільниця відкрито відмовиться відступати. Він знав, що у вищому керівництві її роботу підтримують, і це стримувало його. Нарешті він буркнув, що відтепер уся відповідальність лежить на ній. Якщо наступного дня на дорогах почнеться хаос, відповідати вона буде особисто. Марина прийняла цю погрозу без заперечень: вона від самого початку не збиралася перекладати на інших наслідки власних рішень…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
