Марина весь цей час не спала. Вона сиділа на тапчані, укрившись важкою овечою шкурою, і дивилася, як під шаром попелу мерехтить жар. У ступнях уже з’явився біль — глибокий, пульсівний, що поступово посилювався. Як лікарка, вона розуміла, що це добра ознака: кров поверталася в тканини, і тепер лишалося терпіти.
Ззовні біля дверей почувся ледь вловний шерех. Марина насторожилася, але перш ніж устигла підвестися, долинув тихий голос:
— Береза.
Вона скинула шкуру, дошкутильгала до входу й відімкнула двері. Михайло увійшов до кімнати в припорошеному снігом темному плащі. Його звичайне, непримітне обличчя лишалося спокійним, ніби він ненадовго виходив перевірити подвір’я, а не зустрічався на дорозі з озброєними людьми.
Знявши плащ, він повісив його на гачок і підкинув до печі кілька полін.
— Усе? — спитала Марина.
— Усе.
— Вони пішли?
— Поїхали.
Вона стежила, як він поправляє кочергою жар. Полум’я розгорялося повільно, забарвлюючи стіни живими рудими відблисками й наповнюючи кімнату запахом нагрітої смоли.
— Що ви їм сказали?
— Те, що вони мали почути.
— А якщо повернуться?
Михайло відповів не відразу. Він поклав кочергу біля печі й лишився стояти спиною до Марини.
— До ранку сюди приїдуть інші люди. Не люди Лиса — мої. Я зв’язався з ними по старій службовій рації, коли йшов до дороги. Вони затримають його раніше, ніж він устигне придумати новий хід.
Марина недовірливо примружилася.
— У вас увесь цей час був такий зв’язок?
— Був.
— І досить одного виклику по рації, щоб хтось приїхав уночі в цю глушину?
— Є давні борги, — коротко відповів він. — Іноді їх таки повертають.
За кілька годин Марина дізналася про цього чоловіка досить, щоб остаточно переконатися: насправді вона не знає майже нічого. Зброя під підлогою, впевненість у лісі, чужі документи, люди, готові відгукнутися серед ночі, — кожна деталь давала частину відповіді, але не пояснювала його цілком.
— Як вас звати насправді? — спитала вона.
Пауза виявилася довгою. У печі потріскували поліна, а за стінами шарудів по гіллі вітер.
— Михайло, — нарешті сказав він, ніби згадуючи звучання слова, якого давно не вимовляв. — Михайло Андрійович Кравченко…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
