Замість того щоб повертатися до кордону, Михайло попрямував до траси, рухаючись паралельно групі, що відступала. Коротка стежка, відома лише йому, дозволяла помітно випередити переслідувачів. Незабаром попереду показався чорний позашляховик із увімкненим двигуном.
Павло Сергійович сидів усередині й дивився крізь лобове скло на нерухому темряву. Водій курив, трохи опустивши бокове вікно, і намагався робити це непомітно. Вони чекали вже півтори години, а рація донедавна мовчала.
Зазвичай мовчання людей Лиса його не турбувало: вони виходили на зв’язок лише за потреби, як він сам і розпорядився. Але останні двадцять хвилин прокурор дедалі частіше думав, що погоня затягнулася. Боса дівчина в легкому одязі не могла довго протриматися на такому морозі, тож трьом давно слід було повернутися.
Коли рація нарешті клацнула й голос Дениса викликав «третього», Лис одразу взяв пристрій. Він почув повідомлення про стороннього в лісі, пастку й пораненого. На запитання Лиса Михайло передав лише головне: один не може нормально йти, усі повертаються.
Обличчя прокурора лишалося спокійним, адже двадцять два роки в системі навчили його приховувати будь-яку розгубленість. Лише пальці лівої руки сильніше стиснули підлокітник. Нічний ліс, вісімдесят кілометрів до найближчого селища, сильний мороз і пастки, зроблені людиною, яка явно не була випадковим пастухом чи браконьєром.
Лис наказав групі вийти до траси й поклав рацію на сидіння. Потім звелів водієві зачинити вікно. Той викинув недопалок надвір і підняв скло. У салоні лишився тільки рівний негучний гул двигуна.
— У цьому лісі хтось живе? — спитав прокурор.
Водій згадав про лісовий кордон і відлюдькуватого чоловіка, який оселився там вісім років тому. За документами його звали Ігор Петрович Мельник.
Лис повторив прізвище й розпорядився до наступного дня зібрати про лісника всі відомості. Водій коротко пообіцяв виконати наказ. За дві хвилини між деревами з’явилися люди Дениса.
Двоє тягли молодого під руки, а той кривився й ледве переставляв здорову ногу. Водій відчинив задні дверцята, допоміг укласти постраждалого, після чого Денис сів поруч із ним. Другий переслідувач зайняв переднє пасажирське місце.
Не обертаючись, Лис спитав, що сталося в лісі. Денис розповів про розтяжку з важким ударним механізмом — явно не звичайну мисливську пастку. За його словами, невідомий підготував її впевнено й точно, ніби заздалегідь розумів, якою стежкою вони підуть.
— Він чекав на нас, Павле Сергійовичу, — додав Денис після паузи. — Знав, що ми прийдемо.
Потім Денис машинально засунув руку до кишені, завмер і повідомив, що рація зникла.
Він не розумів, у який момент її встигли забрати. Лис повільно повернувся до нього й спитав, чи міг невідомий чути всю розмову. Відповідь була очевидною: якщо пристрій був у нього, він чув кожне слово.
Після цього тиша в машині стала важкою й настороженою. Прокурор знову подивився крізь лобове скло на чорний нерухомий ліс, за деревами якого неможливо було розгледіти навіть силует. Ззовні долинув слабкий звук — чи то короткий кашель, чи то сніг осипався з гілки.
Павло Сергійович уперше за багато років не уявляв, хто перебуває по той бік скла і чого від нього чекати. Це відчуття виявилося незвичним і неприємним. За двадцять метрів від позашляховика Михайло лежав у неглибокій канаві серед сухої трави й спостерігав за машиною.
Працюючий двигун видавав себе рівним вихлопом, добре помітним у морозному повітрі. У салоні було п’ятеро: Лис, водій і троє чоловіків, яких Михайло вже бачив у лісі. Поранений лежав на задньому сидінні, решта напружено стежили за темрявою…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
