Потім з’явилися дрібні зауваження. Спочатку про мій сміх — надто гучний. Потім про сукню, яка раніше йому подобалася, а тепер раптом стала «надто простою». Потім його почала дратувати моя звичка читати перед сном: лампа заважала йому заснути. Те, що колись здавалося йому милим, перетворювалося на привід для невдоволення. Я намагалася не надавати цьому значення, але кожне зауваження залишало всередині тонку подряпину.
Аліна в цей період телефонувала частіше, ніж зазвичай. Завжди у справі, завжди начебто заради весілля. Вона питала про флористів, музикантів, меню, розсадку гостей. Казала, що хоче допомогти, бо в мене й так надто багато роботи. Мама займалася основною підготовкою, але Аліна охоче брала на себе зустрічі, на які я не встигала. Тоді мені хотілося бачити в цьому сестринську турботу.
Одного вечора ми з Максимом вечеряли в ресторані, де приглушене світло мало робити розмови м’якшими. Я розповідала про складну презентацію, над якою працювала майже тиждень, а він кивав невпопад. Телефон завібрував знову — здається, вже вп’яте.
— Там щось термінове? — спитала я, намагаючись, щоб голос звучав спокійно.
Він миттєво перевернув телефон екраном донизу.
— Робота. Перед запуском нового проєкту всі втратили голову.
За кілька днів, розбираючи його сорочки після прання, я вловила на тканині чужий аромат. Важкий, солодкий, квітковий, зовсім не мій. Коли я спитала, Максим без запинки сказав, що весь день провів на зустрічі з Лесею Ковальчук, потенційною інвесторкою. Вона, мовляв, користується дуже насиченими парфумами й на прощання обійняла його. Пояснення було гладеньким, майже переконливим. А мені відчайдушно хотілося, щоб воно виявилося правдою.
Наступного ранку я зустрілася з Інною в маленькому кафе біля офісу й виклала їй свої страхи. Вона слухала уважно, помішуючи каву, а потім сказала, що перед весіллям у багатьох здають нерви.
— Ми з Глібом за місяць до церемонії ледь не розійшлися, — нагадала вона. — А тепер уже скільки років разом. Не накручуй себе завчасно.
Я кивала, але напруга всередині не слабшала. Мама теж помітила, що зі мною щось відбувається. За недільним обідом вона накрила долонею мою руку й тихо спитала:
— Ти весь час ніби дослухаєшся до чогось усередині себе. Максим тебе образив?
Я всміхнулася надто швидко.
— Ні, мамо. Просто втомилася. Весілля, робота, нерви.
Вона не стала розпитувати, але я бачила: вона мені не вірить.
Я вирішила старатися більше. Мені здавалося, що, можливо, це я стала надто напруженою, надто зайнятою, надто вимогливою. Записалася на день відпочинку в салон, купила нову білизну, готувала вечері, добирала слова обережніше, намагалася бути легкою, красивою, розуміючою. Але чим більше я тягнулася до Максима, тим далі він відходив — не фізично, ні. Він залишався поруч, але його присутність ставала порожньою, як оболонка.
Настав день дегустації весільного торта. Максим раніше сам сміявся, що чекає її чи не більше, ніж примірки костюма. Вранці він подзвонив і сказав, що в нього раптова зустріч…
