Марія дивилася на миготливий курсор. Пароль. Це не могла бути дата народження чи дівоче прізвище матері. Віктор не був ідіотом. Він довіряв цьому інформацію про своє життя. Пароль мав бути чимось, що було важливим для нього в межах його нового плану. Чимось, що він не міг забути.
У її голові спливла картинка з лікарняної палати. Віктор лежить на ліжку. Апарат ШВЛ робить: Пшш-клац. Пшш-клац. На його передпліччі — величезний синець від удару.
Потім — бордовий паспорт із синьої теки. Чуже ім’я. Змінена дата народження.
Нове ім’я.
Вона дістала паспорт. Відкрила на першій сторінці. «Соколов Дмитро Євгенович».
Вона поклала руки на клавіатуру. Пальці дрібно тремтіли від холоду в неопалюваному цеху. Ввела: Sokolov1410.
Натиснула Enter.
Вікно блимнуло зеленим. Файли відкрилися.
У теці був один-єдиний файл під назвою «Договор_П.doc». Марія відкрила його.
Це був не договір позики. Це був скан документа, надрукованого на бланку з логотипом великої будівельної компанії. Текст був дрібний, але суть ясна. Це був договір про передачу прав власності на земельну ділянку в престижному передмісті. Ділянку, на якій планувалося будівництво елітного котеджного містечка.
Унизу стояли два підписи. Один — генерального директора компанії.
Другий — «Соколов Д.Є.». Підпис був розмашистий, упевнений. Почерк Віктора.
І дата. Дата оформлення документа — за тиждень до аварії.
Віктор не просто взяв вісім мільйонів. Він вклав їх. Він купив землю за заниженою вартістю через підставну фірму, використовуючи нове ім’я. Він готував ґрунт для свого нового життя.
Але у файлі було ще дещо. Прикріплений аудіофайл. Марія натиснула відтворення.
Голоси були знайомі. Ільїн і Галкін. Вони обговорювали переказ частки, підтверджували отримання оригіналів документів на землю й домовлялися про зустріч 14 жовтня. Голос Галкіна звучав особливо чітко.
14 жовтня. День аварії.
Ільїн. Нотаріус. І слідчий.
Пазл зійшовся. Ільїн не просто засвідчив фіктивний договір поруки. Він був у частці. Він допомагав Віктору відмивати гроші, переводити їх у нерухомість на нове ім’я.
А потім хтось вирішив, що ділитися не обов’язково. Хтось забрав оригінали документів на землю, залишив Віктора помирати в розбитій машині, а вісім мільйонів боргу повісив на Марію, знаючи, що вона нічого не доведе.
Позаду пролунав шерех…
