Оксана мимоволі порівняла. Удома на сусідніх вулицях було кілька салонів, майстрів можна було вибирати за відгуками, записатися іноді вдавалося на наступний день. Догляд не вважався чимось винятковим: навіть за середньої зарплати жінка могла дозволити собі стрижку, манікюр, фарбування, догляд за обличчям, хай і не в найдорожчому місці, але регулярно.
— Отже, багато хто не тому не фарбується, що так вирішив? — повільно спитала вона. — А тому що це надто дорого?
Лариса знизала плечима.
— У всіх по-різному. Хтось справді не хоче. Комусь байдуже. Але для багатьох регулярна краса — надто відчутна стаття витрат. Якщо підтримувати волосся, нігті й базовий догляд щомісяця, набігає така сума, що родина тричі подумає.
Оксана раптом інакше подивилася на сиві корені, прості стрижки й відсутність манікюру. Ще недавно їй здавалося, що це чистий вибір, смілива байдужість до чужої думки. Тепер за цією свободою проступав інший бік: висока ціна послуг, обмежений вибір майстрів, довгі записи, звичка відмовлятися від того, що вдома вважалося доступною частиною життя.
Після повернення Оксана довго розкладала враження всередині себе, як речі після поїздки. З одного боку, її справді вразив спокій місцевих жінок. Там ніхто не змушував їх виглядати молодшими, стрункішими, яскравішими чи «пристойнішими». Сивина не ставала приводом для жалю, повнота — причиною ховатися, вік — забороною на коротку спідницю. Жінка могла вийти без косметики, у зручному одязі, зі втомленим обличчям — і ніхто не перетворював це на обговорення.
З іншого боку, за зовнішнім спокоєм виявилося життя, до якого Оксана не була готова. Магазини зачинялися тоді, коли вдома тільки починалася вечірня метушня. Доставка вимагала терпіння. Підробіток не вписувався в легку схему. Онлайн-покупки не давали звичного відчуття безкінечного вибору. Салони краси перетворювалися зі звичного пункту в розкладі на дороге рішення, яке треба було узгоджувати з бюджетом…
