Валентина працювала на знос заради лікування чоловіка, поки дев’ятирічний син не розповів їй про нічні кроки

— Дарма стараєшся, — повела далі Настя. — Навіть падаєш неправильно. Під час справжнього нападу людина намагається вберегти голову, а ти — ліве плече. Те саме, яке нібито забив під час аварії. Так же?

Рухи вмить припинилися. Віктор застиг, утупившись у дружину знизу вгору.

— Ти… — процідив він.

Надвечір того ж дня з’ясувалося, що стояло за цією аферою. Віктор загруз у боргах і пішов на оборудку з Романюком та його дружиною Оксаною. Подружжя викрало в «Градпроєктальянсу» мільйони. Але вони не знали, що на вкрадені ними гроші зазіхне ще один злодій — їхній власний спільник.

Аварія виявилася підлаштованою. Удаючи тяжку травму, Віктор домагався від Романюка частки викрадених грошей. Він стверджував, що постраждав на їхньому будівництві, коли їхав виконувати їхнє доручення, а отже, вони мають із ним поділитися. Платою за його мовчання мала стати частина награбованого.

Раїса Аркадіївна сиділа на Настиній кухні, згорбившись, наче стала ще меншою.

— Настенько, донечко, пробач, — плакала вона. — Чудовисько виростила. Просила тебе його рятувати, а треба було тебе від нього вберегти.

— Я на вас не серджуся, — тихо відповіла Настя. — Вам немає за що вибачатися.

На роботі біля кабінету завідувача її зустріла Дар’я. Замість санітарського халата на ній був строгий костюм.

— Нагірна, зайдіть.

У кабінеті блідий Руслан Олегович сидів перед слідчим. Дар’я дістала посвідчення.

— Капітан Журба, розслідування економічних злочинів, — відрекомендувалася Дар’я. — Займалися зникненням дорогих ліків із вашого відділення.

— То ви стежили не за мною? — ахнула Настя.

— І за вами довелося, — усміхнулася Дар’я. — Хоча риба в мене була більша. Завідувач налагодив торгівлю: ліки списував на пацієнтів, а сам продавав наліво. А ви з героєм із п’ятої палати нам усі карти сплутали, вічно шепотілися. Я вирішила, що ви в долі. Ось і витратила час на спостереження.

— То ви зовсім не санітарка…

— А ви? — Дар’я усміхнулася. — Молодець ви. І у вогні не горите, і в брехні не тонете. Можете йти.

Через тиждень Настя подала на розлучення. Життя потроху налагоджувалося, зі скрипом. Опорою став Олександр, який допомагав у всьому. Спершу полагодив кран, якого Віктор не міг полагодити навіть до аварії.

Він гуляв з Артемом і Дружком, учив хлопчика бути чоловіком — тримати слово, а не хизуватися дорогими костюмами.

Зимового вечора вони втрьох сиділи на кухні. За вікном падав сніг, біля Артемових ніг спав Дружок. Олександр лагодив тостер, принесений зі своєї квартири.

— Дядьку Олександре, а татову таємницю ж я розгадав, — раптом сказав хлопчик. — За допомогою крейди.

Олександр відклав тостер. Подивився на Артема, потім на Настю: уперше за рік вона всміхалася щиро. Він підійшов до хлопчика, сів поруч і обійняв за плечі.

— Ти герой, Артемку, справжній. І себе врятував, і маму.