Повернувшись додому, вона відкрила скриньку. З усього, що там лишалося, продати ще можна було тільки бабусин срібний наперсток. Марина дістала його, поклала на долоню. Довго так і тримала, не прибираючи назад. Але зрештою наперсток повернувся до скриньки.
Уранці Марина написала замовниці, не приховуючи того, що сталося: «Під час обпалу перший портрет зіпсовано. Я зроблю інший і за повторну роботу грошей не візьму, але віддати медальйон зможу на два тижні пізніше. Якщо такий термін вам не підходить, я поверну аванс. Одразу всієї суми в мене немає, тому зможу повертати частинами протягом двох місяців».
Через годину надійшла відповідь: «Марино, дякую за чесність. Батьки зачекають — вони вже 50 років чекали. Працюйте не поспішаючи».
Дізнавшись про те, що сталося, Валентина Онищенко без зайвих розмов принесла конверт зі своїми пенсійними заощадженнями.
— Дарувати не збираюся, даю в борг. Отримаєш гроші за перше замовлення — розрахуєшся. Забирай, поки не передумала.
Тепер Марина сідала писати лише вдень, під час Лідиного пообіднього сну. Дід учив накладати емаль майже прозорими шарами; вона так і робила. Закінчивши один шар, залишала пластинку сохнути на пів дня, перш ніж продовжити роботу. Першої суботи емаль вийшла з обпалу чистою. Другої результат був таким самим. Третьої, останньої суботи Марина відкрила муфель і вийняла пластинку. З неї дивилися двоє немолодих людей: у чоловіка були густі брови, у жінки — коса, вкладена навколо голови. Обоє усміхалися трохи ніяково, з тим виразом, який буває в людей на весільних фотографіях.
— Я згадала, — тихо промовила Марина, вдивляючись у колір. — Згадала, якого він кольору.
Євген Федорович зазирнув із-за її плеча й схвально хмикнув. Отримавши медальйон, замовниця надіслала фотографію матері: та плакала, притиснувши подарунок до грудей. Під цим знімком жінка опублікувала відгук, і через тиждень Марині надійшли чотири нові замовлення. Перед Новим роком перший борг Валентині Григорівні було повернуто.
Кримінальне провадження проти Дениса відкрили в грудні. Бондаренко, яка зателефонувала, як завжди, обійшлася без довгих передмов.
— Оператор підтвердив: телефон, з якого заходили до вашого особистого кабінету електронних послуг, зареєстрований на Дениса Аркадійовича Коваленка. У потрібні ночі він підключався до інтернету через роутер орендованої квартири в Березовську. Там жила Лариса Гончаренко. А лікарняний журнал підтверджує, що ви в цей час перебували під крапельницею в Сосновську. Картка, на яку переказали допомогу, теж його — відповідь із банку отримано. Листування, передане Ларисою, зняло решту запитань.
— Його затримали в Річенську, — продовжила слідча. — Жив у приятеля. Зараз під підпискою про невиїзд, обвинувачення у шахрайстві висунуто. Перевірку закінчено: відкрито кримінальне провадження, далі його розгляне суд.
Банк «Надійний» не захотів чекати до вироку. У січні Марині надійшов позов про стягнення кредитного боргу.
— Нехай судяться, нам це навіть на руку, — сказала Валентина Григорівна. — Попросимо визнати договір неукладеним. Це означає, що договору між вами взагалі не було: твого підпису немає, грошей ти не отримувала. А без договору й боргу немає. Нехай стягують із того, хто забрав гроші.
На лютневе засідання Марина вирушила з текою. Там лежали знімки дій у системі, лікарняна виписка й копія журналу призначень, скриншоти переказів, чеки, надіслані до банку листи з описом вкладення, довідка про відкриття провадження та копія листування. Ліду вона залишила з Валентиною Григорівною.
Молодий представник банку у вузькому костюмі зачитав вимоги.
— Позика оформлена з використанням облікового запису позичальниці на порталі електронних послуг. Підтвердження отримано за допомогою коду. Кошти надійшли на картку на ім’я позичальниці. Зі свого боку банк діяв добросовісно.
Суддя, жінка приблизно п’ятдесяти років, носила окуляри в яскраво-червоній оправі. Вислухавши представника, вона звернулася до Марини. Та підвелася й послідовно виклала дати: де перебувала, звідки заходили до кабінету, куди переказувалися гроші. Цього разу розповідь не переривали сльози, як тієї ночі у Валентини Григорівни.
Денис з’явився як третя особа. Від серпневого дня, коли він пішов, грюкнувши дверима, Марина його не бачила. Колишній відряджувальний піджак тепер висів на схудлому чоловікові мішком. Проте, отримавши слово, він заговорив майже з колишньою впевненістю — так за вечерею розповідав про клієнтів з іншого міста.
— Ваша честь, дружина знала про кредит. Оформити його попросила сама: мав бути ремонт, ми готувалися до народження дитини. Коди вона мені диктувала. Тепер у нас сімейний конфлікт, от вона й хоче зробити відповідальним мене…
