Богдан після похорону тримався недовго. Одного з перших вечорів він прийшов до мене, переступив поріг і раптом опустився навколішки просто в передпокої. Великий, дорослий чоловік плакав так, що я злякалася за нього. Він закривав обличчя долонями, а я стояла поруч і не знала, як підняти нас обох із цієї темряви.
— Олено Миронівно… — вичавив він тоді, майже вткнувшись чолом у підлогу. — Я не розумію, що тепер робити. Як без неї жити?
Я присіла поруч, поклала руку йому на волосся, як колись гладила Дарину в дитинстві, і сама розридалася.
— Я теж не розумію, сину, — сказала я. — Справді, не розумію.
Спочатку він заходив часто. Ми сиділи на кухні, між нами вистигав чай, а розмова то починалася, то обривалася. Згадували Дарину: як смішно морщилася, коли сердилася, як любила лад у шафах і могла забути вимкнути світло, як сміялася зі свого першого пирога. Ці розмови мучили, але в них була опора. Ніхто інший не розумів нас так, як ми розуміли одне одного.
Потім Богдан став з’являтися рідше. Спершу я переконувала себе, що в нього справи й робота, що чоловікові треба горювати по-своєму. Потім дізналася: він почав пити. Спочатку, як казав, «трохи, щоб заснути». Потім трохи перетворилося на вечори, вечори — на запої. Три місяці тому його вигнали з будівництва: прийшов на об’єкт п’яним, і з ним більше не стали розмовляти. Після цього він майже зник, а при випадкових зустрічах ховав від мене винуватий погляд.
І ось тепер він стояв за моїми дверима об одинадцятій вечора.
Я відчинила майже відразу. На порозі справді був Богдан. Брудна куртка, піднятий комір, сіре від холоду обличчя, червоні каламутні очі. Від нього різко тхнуло алкоголем. Він хитнувся, вхопився за одвірок і спробував усміхнутися, але усмішка вийшла жалюгідною.
— Пробачте мені, Олено Миронівно, — пробурмотів він. — Я… не знав, куди ще йти.
— Заходь, — тихо відповіла я.
Він увійшов, ніби боявся займати місце в моєму домі. Я провела його до кімнати, посадила на диван. Богдан опустив голову, зчепив пальці, плечі його важко обвисли.
— Я чай поставлю, — сказала я й пішла на кухню….
