— Може, поспішали.
— Може. А може, зайшли не через двері.
— Як?
Ганна Павлівна знизала плечима.
— Балкон у тебе поруч із пожежною драбиною? Точніше, з тією технічною скобою зовні, куди робітники лазили, коли фасад лагодили.
— П’ятий поверх.
— Для звичайної людини — так. Для худого з сумкою і хворою головою — хто знає.
Марія згадала балкон. Після відходу Дмитра там залишалися його коробки: старий інструмент, дроти, банки з фарбою. Балкон вона майже не відчиняла. Вікно там погано зачинялося після утеплення — Дмитро обіцяв відрегулювати, але так і не зробив.
Вона зблідла.
— Мені треба додому.
Ганна Павлівна підвелася разом із нею.
— Сама не підеш.
Вони ввійшли до квартири обережно, як до чужої. Мур зустрів їх у коридорі тривожним нявканням. Балконні двері були зачинені, але ручка повернута не до кінця. Марія точно пам’ятала: після заміни замків вона перевіряла вхідні двері, вікна у спальні, кухню. Балкон — ні.
На балконі пахло пилом, старою фарбою й сирістю. У кутку стояли коробки Дмитра. Марія ввімкнула ліхтарик на телефоні. Промінь ковзнув по склу, по банках, по згорнутому килимку, по вузькому підвіконню.
— Дивися, — прошепотіла Ганна Павлівна.
На запиленій підлозі відбився слід. Не повний, змазаний, але виразний: підошва з рифленим візерунком. Поруч лежала маленька металева пластинка, схожа на відламаний шматок застібки від сумки.
Марія присіла й раптом побачила ще одну деталь: на коробці з інструментами була свіжа подряпина, а скотч, яким вона колись заклеїла кришку, розрізаний.
— Він щось шукав, — сказала вона.
Вона відкрила коробку. Усередині лежали плоскогубці, старі викрутки, ізоляційна стрічка, моток кабелю. І маленька чорна флешка з червоною смужкою, приклеєна скотчем до внутрішнього боку кришки.
Марія втупилася в неї.
— Це не моє.
Ганна Павлівна перехрестилася, хоч зазвичай цього не робила.
— Не чіпай голими руками.
Марія взяла флешку через серветку й поклала в пакет. У голові шуміло. Чому флешка була в коробці Дмитра? Чому її сховали? Чому хтось повернувся? Через неї? Через документи? Чи це взагалі не пов’язано?
Вона зателефонувала дільничному. Артем приїхав за годину, оглянув балкон, сфотографував слід, забрав пластинку й флешку в пакет. Сказав, що офіційно все піде через матеріали перевірки, але флешку треба дивитися обережно.
— Може бути вірус, може бути що завгодно, — сказав він. — У вас є припущення?
Марія похитала головою.
— Коробка колишнього чоловіка.
— Він знав про флешку?
— Не знаю.
— Дізнаємося.
Але раніше, ніж дізнався дільничний, дізналася Марія.
Наступного дня Дмитро сам прийшов до неї. Не до дверей квартири — подзвонив знизу, попросив вийти у двір. Вона хотіла відмовити, але щось у його голосі змусило її накинути куртку.
Він стояв біля лавки під голим деревом. У руках м’яв шапку.
— Ти знайшла флешку? — спитав він одразу.
Марія відступила на крок.
— Звідки ти знаєш?
Він заплющив очі.
— Отже, знайшла.
— Ти приходив на балкон?
— Ні.
— Дімо.
— Ні! — він підвищив голос, потім одразу схаменувся. — Я не приходив. Але я зрозумів, що її шукатимуть.
— Хто?
