— Маріє Миколаївно, я не можу зараз встановити справжність підпису. Якщо ви вважаєте, що документ підроблений, звертайтеся до суду, замовляйте експертизу. Але на сьогодні в спадковій справі ця відмова є.
Марія подивилася на підпис. Нерівний, трохи тремтячий, схожий на її, але якийсь розмашистий, нахабний. Вона згадувала ті дні після смерті Сашка: запах валер’янки, чорну сукню, яка тиснула під пахвами, чужі руки на плечах, мокру землю, собаку, що вив у свіжої могили так, що люди відверталися.
Вона могла забути, що їла. Могла забути, хто приходив і що казав. Але вона точно знала: жодної відмови вона не підписувала.
— У вас місяць, — сказав Віктор, підводячись. — Потім ми виставляємо будинок на продаж. Або ти викуповуєш нашу частку, якщо знайдеш гроші. Хоча звідки.
Він вимовив це майже лагідно.
Марія стиснула в пальцях ремінець сумки. Нігті вп’ялися в шкіру долоні. Їй хотілося жбурнути в нього стілець, закричати, заплакати, схопити цей файл і порвати на дрібні шматки. Але вона лише стояла, відчуваючи, як під светром холодним потом вкривається спина.
— Там Рекс, — сказала вона.
Ірина насупилася.
— Що?
— Собака. Він там. Біля Сашкової могили.
— Господи, знову цей пес, — Ірина закотила очі. — Машо, ти доросла жінка. Три роки минуло. Собака давно мав або здохнути, або звикнути. Годі влаштовувати культ із кладовища.
Марія сіпнулася, ніби її вдарили.
Рекс був не просто собакою. Олександр привіз його цуценям у старій куртці, притиснувши до грудей, як дитину. Величезний сірий клубок із чорною мордою, надто великими лапами й вухами, які не знали, куди їм дивитися. Марія тоді сміялася:
— Ти з глузду з’їхав? У нас ремонт, робота, кредит, а ти вовка приніс.
Сашко поставив цуценя на підлогу, і те, послизнувшись на лінолеумі, врізалося носом у коробку з плиткою.
— Це не вовк, — сказав Олександр. — Це Рекс. Він нас охоронятиме.
Рекс і справді охороняв. Будинок, двір, Маріїні капці, Сашкові робочі рукавиці, миску, стару яблуню, під якою любив лежати. А потім став охороняти могилу.
У день похорону він зірвався з повідця, коли труну опускали в землю. Двоє чоловіків намагалися відтягти його, але вівчарка лягла грудьми на мокру глину й гарчала так, що ніхто не наважився підійти. Потім, коли люди пішли, Марія сиділа на лавці біля свіжого пагорба, а Рекс поклав голову їй на коліна. Вона плакала в його густу шерсть, а він не ворушився.
Відтоді він майже не йшов із кладовища…
