Життя без прикрасТам, у самому кутку затопленого технічного приміщення, лежала брудна, перемазана сажею чоловіча куртка цивільного крою. А з-під куртки виднілася рука. Маленька рука, пальці якої судомно стискали забрудненого кров’ю плюшевого зайця з відірваним вухом. І раптом, крізь гул у вухах, Олександр виразно почув тихий, ледь вловимий звук.
Хтось унизу плакав.
Дитячий плач у цьому пеклі звучав оглушливо неправильно. Він ламав ту спотворену норму війни, до якої Олександр звик за останні місяці. Вищання уламків, гуркіт будівель, що обвалювалися, хрипи поранених — усе це було частиною його страшної, але зрозумілої реальності. Але тихий, уривчастий схлип дитини, що долинав із затопленого підземелля, різав по нервах гостріше за хірургічний скальпель.
Поліщук важко ковтнув. У роті пересохло так, що язик здавався шматком наждачного паперу — вірна ознака наростаючого гіповолемічного шоку. Крововтрата давалася взнаки: перед очима плавали чорні мушки, а пальці рук дрібно й гидко тремтіли. У нього було від сили півтори години до того моменту, як почнуть відмовляти органи. Йому треба було залишатися на місці, берегти сили й чекати, поки скінчиться артобстріл, щоб спробувати зловити сигнал хоча б по резервній рації, якщо він знайде її в Івана. Але Іван зник, а внизу плакала дитина.
«Думай, Сашо, думай. Як спуститися й не здохнути», — наказав він сам собі, намагаючись дихати рівно й глибоко.
Стрибати вниз було самогубством. Три метри висоти. Приземлення на одну здорову ногу в умовах нульової видимості й нерівної підлоги зі стовідсотковою ймовірністю призведе до перелому або втрати рівноваги. Якщо він упаде на поранену ліву ногу, турнікет зміститься, і він стече кров’ю за кілька хвилин. Потрібна страховка.
Олександр відстебнув свій тактичний збройовий ремінь. Міцний кевлар, що витримує вагу дорослого чоловіка в повній екіпіровці. Потім він зняв із розвантаження евакуаційну стропу з карабіном. Тремтячими руками, щохвилини зриваючись, він обмотав стропу навколо товстої, надійно застряглої в завалі двотаврової балки й защепнув карабін. Другий кінець він пропустив через D-подібне кільце на своєму бронежилеті, створивши імпровізовану гальмівну систему.
Він підповз до самого краю пролому. Унизу, в промені тактичного ліхтаря, так само нерухомо лежало тіло, вкрите цивільною курткою, і маленька постать поруч. Плач став тихішим, перейшовши в монотонне, виснажене скавуління.
Поліщук перевалився через край спиною вперед, міцно стискаючи стропу обома руками. Біль у розтрощеному стегні спалахнув із новою силою, коли нога повисла в повітрі. Він закусив губу до смаку заліза, повільно травлячи ремінь і ковзаючи вниз по шорсткій бетонній стіні. Метр. Два. Руки, ослаблені від втрати крові, зрадливо розтискалися. Коли до підлоги залишалося близько метра, стропа скінчилася.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.