Там, у самому кутку затопленого технічного приміщення, лежала брудна, перемазана сажею чоловіча куртка цивільного крою. А з-під куртки виднілася рука. Маленька рука, пальці якої судомно стискали забрудненого кров’ю плюшевого зайця з відірваним вухом. І раптом, крізь гул у вухах, Олександр виразно почув тихий, ледь вловимий звук.
Хтось унизу плакав.
Дитячий плач у цьому пеклі звучав оглушливо неправильно. Він ламав ту спотворену норму війни, до якої Олександр звик за останні місяці. Вищання уламків, гуркіт будівель, що обвалювалися, хрипи поранених — усе це було частиною його страшної, але зрозумілої реальності. Але тихий, уривчастий схлип дитини, що долинав із затопленого підземелля, різав по нервах гостріше за хірургічний скальпель.
Поліщук важко ковтнув. У роті пересохло так, що язик здавався шматком наждачного паперу — вірна ознака наростаючого гіповолемічного шоку. Крововтрата давалася взнаки: перед очима плавали чорні мушки, а пальці рук дрібно й гидко тремтіли. У нього було від сили півтори години до того моменту, як почнуть відмовляти органи. Йому треба було залишатися на місці, берегти сили й чекати, поки скінчиться артобстріл, щоб спробувати зловити сигнал хоча б по резервній рації, якщо він знайде її в Івана. Але Іван зник, а внизу плакала дитина.
«Думай, Сашо, думай. Як спуститися й не здохнути», — наказав він сам собі, намагаючись дихати рівно й глибоко.
Стрибати вниз було самогубством. Три метри висоти. Приземлення на одну здорову ногу в умовах нульової видимості й нерівної підлоги зі стовідсотковою ймовірністю призведе до перелому або втрати рівноваги. Якщо він упаде на поранену ліву ногу, турнікет зміститься, і він стече кров’ю за кілька хвилин. Потрібна страховка.
Олександр відстебнув свій тактичний збройовий ремінь. Міцний кевлар, що витримує вагу дорослого чоловіка в повній екіпіровці. Потім він зняв із розвантаження евакуаційну стропу з карабіном. Тремтячими руками, щохвилини зриваючись, він обмотав стропу навколо товстої, надійно застряглої в завалі двотаврової балки й защепнув карабін. Другий кінець він пропустив через D-подібне кільце на своєму бронежилеті, створивши імпровізовану гальмівну систему.
Він підповз до самого краю пролому. Унизу, в промені тактичного ліхтаря, так само нерухомо лежало тіло, вкрите цивільною курткою, і маленька постать поруч. Плач став тихішим, перейшовши в монотонне, виснажене скавуління.
Поліщук перевалився через край спиною вперед, міцно стискаючи стропу обома руками. Біль у розтрощеному стегні спалахнув із новою силою, коли нога повисла в повітрі. Він закусив губу до смаку заліза, повільно травлячи ремінь і ковзаючи вниз по шорсткій бетонній стіні. Метр. Два. Руки, ослаблені від втрати крові, зрадливо розтискалися. Коли до підлоги залишалося близько метра, стропа скінчилася.
Олександр відштовхнувся від стіни здоровою правою ногою й розтиснув долоні…
