Поліщук ковзнув поглядом по воді навколо тіла напарника й помітив тьмяний блиск латуні. Гільзи. Дев’ятиміліметрові гільзи від пістолета Івана і кілька гільз калібру 5.45. Тут був ближній бій. Жорстока перестрілка у вузькому коридорі підземелля, поки нагорі рвалися важкі снаряди. Іван, який віддав свій теплий одяг замерзлій дитині, став у цих дверях, щоб не пустити когось до цивільних. І він стримав їх, заплативши за це життям.
Але хто міг бути там, у темряві? Мародери, які вирішили поживитися покинутим майном під прикриттям обстрілу? Кримінальники, що повилазили зі своїх нір, коли поліція й спецслужби зайняті порятунком людей на поверхні? У такі моменти межі між людяністю й абсолютним звірством стиралися надто часто.
Олександр почав гарячково обшукувати розвантаження Тарасюка. Йому потрібен був зв’язок. Пальці намацали в нагрудному підсумку щільний прямокутник рації. Цілої. Поліщук витяг її, молячись усім богам, щоб вона не промокла. Індикатор заряду світився рівним зеленим світлом.
Тремтячою рукою він затиснув тангенту, налаштовуючись на частоту командира групи, Максима Ткаченка.
— «Беркут», це нуль-другий. «Беркуте», відповідай нуль-другому, — прошепотів Олександр, притискаючи рацію до губ.
У відповідь пролунало лише тихе шипіння статики. Сигнал не проходив. Товсті бетонні перекриття колектора й масивні уламки зруйнованої будівлі надійно екранували радіохвилі. До того ж РЕБ противника все ще працював. Щоб вийти на зв’язок і запросити евакуацію, йому треба було піднятися хоча б на кілька метрів вище, ближче до пролому, через який він спустився. Туди, де сиділа дівчинка.
Він забрав у Івана два запасні пістолетні магазини, розпихавши їх по кишенях, і зняв із його розвантаження індивідуальну аптечку — зайвих бинтів і гемостатиків не буває.
«Пробач, брате. Я витягну її», — подумки пообіцяв Поліщук, кинувши останній погляд на мертвого напарника.
Олександр уже збирався розвернутися й почати свій болісний шлях назад до дитини, коли його загострений до межі слух уловив звук, від якого всі інстинкти завили від тривоги.
Звук долинув із глибини темного тунелю, за гермодверима.
Хлюп… хлюп… хлюп…
