Наступного дня обстежили інші глибокі виробки, шукаючи схожі сірі прошарки. Знайшли три: на позначках 1130, 1186 і 1214 метрів. Усі нагадували вертикальні бетонні стіни, укладені в природну породу. Розкривати їх не стали. Ультразвук показував порожнечу за першою і другою, а від третьої сигнал відбивався так, ніби далі був метал.
Артем’єв наполіг на встановленні мікрофонів. Перша ніч минула без результатів. Другої, о 02:06, біля стіни № 2 почули рух автомобілів, розмови й музику. Апаратура записувала звуки, і за кілька хвилин вдалося розібрати радіопередачу. Диктор назвав дату: 21 жовтня 2003 року.
Надворі все ще стояв 1987-й. У кімнаті прослуховування ніхто не заговорив. Артем’єв лише повторив заборону на розкриття. Наступної ночі за першою стіною почули іншу дату — 14 травня 1948 року. Третя не передавала ні мови, ні музики. Звідти час від часу долинав важкий металевий скрегіт, ніби по невидимій поверхні повільно тягли якийсь предмет.
Соколов спитав, чи не опинилася шахта на перехресті світів. Фізик показав старі геологічні карти: усі знахідки лежали вздовж давнього глибинного розлому. Можливо, річ була в самому місці. Люди не створювали переходів, а лише добиралися до ділянки, де межа ставала тоншою.
Бетон тривожив Артем’єва сильніше за саму аномалію. Якщо там з’явилися стіни, отже, хтось уже знаходив ці місця й намагався щось із ними зробити. Перевірили будівельні архіви «Північної-12». Жодних бетонних споруд на глибині 1200 метрів проєкт не передбачав.
Зате в паперах за 1957 рік знайшлася вказівка: на позначці 1180 метрів подальшу проходку на схід припинити, причин не пояснювати. Під документом стояв підпис інженера Костянтина Васильовича Ординцева. За офіційними відомостями, він загинув 1958-го. Коли підняли особову справу й показали фотографію, Соколов попросив збільшити обличчя.
Він бачив цього чоловіка серед людей на вулиці Сосновська перед тим, як поставили щит. Запис порівняли зі знімком. Інженер із фотографії 1957 року справді був у натовпі за стіною, тільки виглядав приблизно на двадцять років старшим. Артем’єв зажадав решту матеріалів Ординцева.
У закритому архіві виявили його зошит. Майже всі сторінки займали звичайні геологічні записи, однак наприкінці зміст змінювався. Ординцев писав, що під землею трапляються не двері, а місця збігу. Попереджав, що сторони не однаково безпечні, і забороняв відповідати людині, якій відомо щось таке, чого їй ніхто не повідомляв.
Останній запис стосувався спорожнілого міста. Побачивши його, слід було негайно закрити перехід. Далі йшло коротке пояснення: позірна порожнеча оманлива. Прочитавши зошит, Бєлов наказав повністю законсервувати горизонт на глибині 1200 метрів…
