Злякалися навіть двійники. Уперше їхня поведінка виказала страх, і копія Артем’єва закричала справжньому, вимагаючи негайно зачинити стулку. Соколов побачив темну постать, що наближалася. Вона була надто високою для людини, майже сягала стелі. З кожним її кроком двері вздовж стін розчинялися самі.
Із них виходили нові люди. Сотні повторюваних облич заповнювали коридор. Бєлов спитав, що йде до них. Відповів двійник фізика: це те, що вже навчилося переходити без дверей.
Солдати навалилися на стулку, Артем’єв допомагав їм. З іншого боку його копія вхопилася за ручку й теж потягла, намагаючись закрити прохід. На мить однакові обличчя опинилися зовсім поруч. Справжній фізик устиг спитати, що буде потім.
Двійник насилу відповів: якщо зачинити тут, воно спробує там, де людей більше. Артем’єв зажадав уточнити місце й почув: у місті. Після цього двері вдалося захлопнути.
Фізик зажадав знищити адміністративний корпус. За двадцять хвилин із будівлі вивели всіх людей. О 05:12 спрацювали заряди, обваливши центральну частину. Комірчина разом із дверима зникла під сотнями тонн бетону. Одночасно прилади на глибині 1200 метрів зафіксували сильний поштовх.
Мікрофони біля трьох виявлених стін в одну секунду передали однаковий звук — ніби захлопнулися двері. Потім під землею стало тихо. Більше не чулося ні голосів, ні ударів, ні музики з іншого часу.
Уранці «Північну-12» офіційно закрили. Робітникам повідомили про пошкодження виробок і загрозу раптового викиду газу. Частину обладнання так і лишили внизу; входи на глибокі горизонти забетонували. Документацію вилучили, учасники подій, зокрема Соколов, Савельєв і Корнєєв, підписали зобов’язання про нерозголошення.
Рогов повернувся до столиці. Ім’я Артем’єва зникло з офіційних матеріалів. Бєлов ще кілька місяців наглядав за консервацією. Здавалося, на цьому історія завершилася, а все, що не вдалося пояснити, лишиться під обваленою породою й бетонними перекриттями.
У грудні 1987 року Соколову надійшов конверт без зворотної адреси. Усередині лежала кольорова фотографія площі Сосновська — того самого міста, яке вони бачили за стіною. Тільки на знімку було літо. На звороті стояла дата: 2 червня 1989 року, день, що для Івана Петровича ще не настав.
Під датою від руки написали: прохід закритий не всюди. Підпису не було. Соколов сховав фотографію. До 1992 року він нікому про неї не розповідав…
