Одного разу вона написала йому теплий лист, що складався лише з кількох коротких рядків. «Дякую, що ви змогли так сильно змінитися. Це дає велику надію на те, що зможуть змінитися й інші».
Анна Петрівна Волкова продовжила свою нелегку службу, очоливши Управління реформ пенітенціарної системи. Вона чудово знала, що цей обраний шлях буде дуже довгим і неймовірно важким. Однієї успішної операції й одного зміненого Дмитра Соловйова було катастрофічно недостатньо для глобальних змін.
Величезна система змінювалася дуже повільно й болісно, проходячи крізь постійний спротив старих кадрів і відкатів назад. Але іноді пізно ввечері у своєму тихому кабінеті, перебираючи нескінченні стоси документів, вона думала про минуле. Вона виразно згадувала той морозний день, коли сміливо штовхнула важкі двері колонії під виглядом безправної ув’язненої.
Згадувала про три довгі місяці приниження й болю. Про ту саму страшну мить, коли Дмитро цинічно відмовився рятувати Марину, яка помирала. І, звісно, про те, як він потім знайшов у собі неймовірні сили кардинально змінитися на краще.
Громіздка система ніколи не змінюється одразу, від одного клацання пальців. Вона змінюється по одній конкретній людині за раз, завдяки одному правильному вибору. Завдяки одній яскравій миті усвідомлення, коли людина раптом ясно бачить те, на що заплющувала очі довгі роки.
Анна так і не пробачила Дмитра до самого кінця. Надто багато було сказано, і надто багато зла було вчинено в минулому. Але вона дала йому дещо значно важливіше й цінніше…
