Вона дала йому реальну можливість щиро пробачити самого себе. Це була можливість стати кращим і почати все своє життя з чистого аркуша. І коли холодний столичний вітер із силою бив у вікна її кабінету, вона знала: цього надто мало, щоб виправити всю величезну систему.
Але цього було цілком достатньо, щоб ніколи не втрачати віри й надії в людей. Десь у цьому ж великому місті колишній охоронець учив колишніх ув’язнених писати резюме.
Він терпляче й з усмішкою пояснював їм, що кожна людина в цьому світі заслуговує на другий шанс.
І, можливо, колись, через багато довгих років, вони випадково зустрінуться на жвавій вулиці. Він зустріне ту саму худу жінку з сивим волоссям, яка колись була для нього просто безликим номером 247. І вони просто мовчки, з повагою кивнуть одне одному на знак вдячності.
Вони зроблять це не як закляті вороги й не як близькі друзі. Вони подивляться одне на одного як двоє сильних людей, які пройшли крізь непроглядну темряву й знайшли свій вихід до світла. І кожен із них дістався туди своїм власним, унікальним шляхом.
