«Усе». Вона не спитала жодних подробиць, а просто міцно обняла.
Маша питала, де був тато. «Скажи, що зайця по лісі ганяв». Увечері Віктор сидів на ґанку й спокійно чистив ніж.
Маша підбігла до нього. «Тату, ти зайця впіймав?» «Ні, втік хитрий заєць».
Вона весело засміялася. «А Дімку ти не бачив? Він учора обіцяв мені цукерку привезти».
Віктор завмер на секунду. «Ні, не бачив. Може, завтра привезе».
Маша побігла гратися у двір. За три дні в селі заговорили, що Дімчин мотоцикл знайшли покинутим біля річки. Двигун заглух, але бак був повний, ящик порожній, а вудка встромлена.
Куртка залишилася на стозі, а хлопця ніде немає. Директор господарства приїхав сам, він був червоний, злий, вимагав негайно знайти сина. Поліція приїхала наступного дня, обшукали весь берег і покоси, але нічого не знайшли.
Слідчий, молодий лейтенант, опитував усіх сусідів. Сусід підтвердив, що бачив його в суботу вранці, коли той їхав на сінокіс у гордій самотності. Лейтенант усе записував і питав про його звичку випити.
За тиждень пошуки згорнули, бо тіла не знайшли. Офіційно постановили, що він утонув: напився, поліз купатися, і течія понесла. У селі перешіптувалися, що по п’янці втопився, такий молодий, а вже алкоголік.
Ніхто не пов’язував цю подію з Оленою. Вона продовжувала свої уроки, відповідаючи дітям, що Дімка поїхав погостювати до бабусі. Увечері Віктор сказав Олені, що один готовий, залишилося ще двоє.
Вона кивнула й спитала, чи почнуть вони тепер нервувати. «Почнуть». Сергій уже вчора біля клубу розпитував хлопців про зниклого Дімку.
Вітька поки мовчить, але постійно озирається. Олена взяла його за руку й попросила не квапитися. Він запевнив її, що зовсім не квапиться.
Наступний — це Сергій, який бігає вранці сам просілком. Віктор встав, прибрав ніж у шухляду й сказав, що завтра почне вивчати його маршрут. Олена нічого не відповіла, лише міцніше стиснула його пальці.
Тієї ночі вона спала дуже погано. Їй снився Дімка, мокрий, із камінням на ногах, який стоїть біля вікна й дивиться. Він не погрожує, а просто дивиться.
Віктор спав спокійно, ніби нічого особливого не сталося. Через два дні після завершення пошуків Дімки Сергій і Вітька зустрілися біля сільського клубу. Вони стояли біля своїх мотоциклів і курили.
Сергій нервово смикав блискавку на куртці й шепотів про тіло, яке так і не знайшли. Вітька сплюнув і сказав, що чув, як батько Дімки кричав і вимагав викликати водолазів з області. Сергій нервово озирнувся й сказав, що це не просто так, адже Дімка вмів добре плавати.
Вітька подивився на нього холодно й спитав, про що він узагалі. Сергій припустив, що хтось міг допомогти йому втонути. Вітька криво всміхнувся й спитав, хто б це міг бути такий сміливий.
Сергій похитав головою й запропонував менше швендяти селом поодинці. Вітька кивнув, але сказав, що бігати вранці не кине, щоб не втрачати спортивної форми. Вони роз’їхалися по домівках.
Віктор дізнався про цю розмову від сусіда, який випадково почув їхню балаканину біля клубу. Уранці 18 січня він вийшов о 6 ранку й узяв старий велосипед без номерів. Він поїхав просілком, де Сергій бігав щодня.
Цей маршрут він знав напам’ять: від будинку поліцейського начальника до старого мосту, 5 кілометрів туди й назад. Найглухіша частина була між третім і четвертим кілометром. Густі зарості ліщини, стежка вузька, велосипедистів майже ніколи немає.
Віктор сховав велосипед у кущах, пройшов пішки 200 метрів і знайшов відповідне місце. Поворот, де дорога йшла під ухил, а праворуч лежав великий камінь, порослий мохом. Він присів за деревом і став чекати.
О 7.05 почулися ритмічні кроки. Сергій біг у спортивному костюмі, навушники у вухах, магнітофон бовтався на поясі. Дихання було рівне, темп хороший, він жодного разу не озирнувся.
Віктор вийшов на стежку рівно в той момент, коли Сергій порівнявся з ним. Той витяг один навушник і спитав, хто він такий. Віктор ступив ближче й назвав його на ім’я.
Сергій насупився й спитав, звідки він його знає. «Я знаю». Сергій зупинився зовсім і подивився на високого чоловіка в темній куртці.
«Ти чоловік училки?
