Або, що ще страшніше, просто боявся помічати, ховав голову в пісок, як страус, аби з батьком не зв’язуватися.
Ілля ввімкнув передачу, і машина знову рушила з місця; він, не відриваючись, дивився на дорогу, що тікала вдалину, відчайдушно, аж до білих кісточок, стискаючи кермо.
— Давай поклянемося одне одному, що ми постараємося назавжди забути весь цей кромішній кошмар, як страшний сон, і просто почнемо жити далі! З чистого аркуша. Утрьох.
Катя, не вірячи своєму щастю, розридалася, притулилася щокою до теплої маківки доньки й із безмежним полегшенням та величезною, щирою вдячністю кивнула чоловікові, відчуваючи, як із її душі звалився непідйомний камінь.
У цей самий час, за десятки кілометрів від них, коли Семен Борисович нарешті насилу розплющив налиті кров’ю очі, навколо нього було абсолютно темно. Темрява була така густа й щільна, що здавалася відчутною, хоч ножем ріж.
Страшенно, аж до нудоти, боліла розколота від ударів голова, у роті пересохло й стояв металевий присмак власної крові. Спершу спросоння й від шоку він узагалі не зрозумів, де опинився. Він лежав на чомусь твердому, холодному й сирому.
А потім його затуманена пам’ять потроху, уривками відновила недавні події. Розмова з невісткою. Раптова поява сина. Ілля… Його безвольний, забитий Ілля, цей тюхтій, посмів підняти на нього, на свого батька й господаря, руку! Та ще й побив до втрати свідомості! Гнів пекучою хвилею прокотився жилами Семена Борисовича.
— Ну і де я зараз валяюся, чорт забирай вас усіх?! — хрипко, розгублено бурмотів чоловік, із неймовірним трудом, чіпляючись за стіни, підвівшись на тремтячі ноги й навпомацки обмацуючи руками крижану темряву навколо себе…
