Катя, усе ще тремтячи від пережитого шоку, блідо, з проблиском несміливої надії усміхнулася крізь сльози й, пересиливши відразу, слухняно взяла важкого Семена Борисовича за ноги в грубих чоботях, щосили допомагаючи чоловікові затягти непритомне тіло сходами вниз, у темряву льоху.
Покінчивши з цією важкою, неприємною справою, Ілля виліз нагору, з гуркотом опустив важку дубову кришку й із мстивим задоволенням, аж до скреготу металу, засунув масивний залізний засув, намертво відрізаючи батька від зовнішнього світу.
— Ілюшо, а ти певен… ти точно певен, що його тут ніхто не почує, коли він отямиться й почне кричати?! — нервово тереблячи край фартуха, схвильовано, із прихованим страхом поцікавилася Катерина в чоловіка, озираючись на вікна.
— Абсолютно певен. Не бійся нічого. Найближчий населений пункт, сама знаєш, кілометрів за п’ять звідси через ліс. Своїх працівників я сьогодні всіх розпустив до понеділка, а сезонних найматимемо тепер тільки глибокої осені — урожай із полів збирати. До осені сюди жодна жива душа не зазирне. Нехай собі волає там, у темряві, до хрипоти, скільки влізе, нехай подумає про свої гріхи!
Ілля холодно, з неприхованою, жорсткою мстивістю подивився на зачинену кришку льоху.
— А якщо цей покидьок там не виживе без води й їжі — то це ще й на краще. Світ чистішим стане. Нічого такому мерзотному паразитові чесну землю топтати й людям життя ламати!
Катя від цих безжальних, але таких справедливих слів чоловіка тихо охнула, прикривши рота рукою, а потім, після секундного вагання, рішуче кивнула головою, цілком і беззастережно погоджуючись із чоловіком. Вона повернулася й побігла нагору, до спальні, гарячково, руками, що тремтіли від адреналіну, збиратися в далеку дорогу, кидаючи до сумок дитячі речі й документи.
За годину Ілля впевнено вів стареньку машину крізь нічну імлу, розтинаючи фарами густу темряву польової дороги, вряди-годи тривожно поглядаючи на бліду дружину в дзеркало заднього виду. Маленька Машка, трохи пововтузившись і похникавши на руках у втомленої матері, нарешті міцно заснула під рівний гул мотора.
Тоді Ілля, не відриваючи погляду від освітленої дороги, порушив гнітючу тишу салону й дуже тихо, майже пошепки, запитав:
— Катю, скажи мені чесно… І як давно мій батько з цією гидотою до тебе чіпляється?
