— просив він.
І тут же в слухавці з’являвся голос Тамари Степанівни:
— Ой, Коленько, та вона зараз босоніж по двору носиться, я її не впіймаю. Давай завтра, гаразд?
— Давайте вранці.
— Вранці вона так міцно спить, що не добудишся. Повітря, рух, розумієш. Не те що ваші бетонні стіни.
Наступного дня повторювалося майже те саме. То Лера нібито купалася, то заснула, то допомагала бабусі, то побігла до пса. Микола слухав, погоджувався й не тиснув.
Не тому, що був наївним. Просто людина, звикла довіряти близьким, не відразу допускає думку, що ці близькі можуть плести за її спиною щось таємне.
Лера повернулася в неділю ввечері.
Микола вийшов її зустрічати й усе зрозумів ще до того, як знайшов потрібні слова. З машини вийшла не та дитина, яку він проводжав два тижні тому.
Дівчинка тримала валізу обома руками. Підійшла, обійняла його коротко, майже ввічливо. Не повисла на шиї, не защебетала про Барсика, сирники, яблуню, гойдалку. Просто відступила на крок і опустила очі.
— Ну що, мала, як канікули?
Він присів перед нею.
— Нормально, тату.
Два слова.
Лера, яка раніше починала розповідати ще в машині, захлинаючись від захвату й перебиваючи сама себе, тепер мовчала так, як мовчать дорослі, яким веліли не говорити зайвого.
— А сирники?
— Смачні.
— Із начинкою впоралися?
— Так. План виконали.
— План? А Барсик?
— Він усе так само лапами рухає, коли його чухаєш.
Вона відповідала правильно, але порожньо. І жодного разу не подивилася йому просто в очі.
Тамара Степанівна відразу взяла розмову у свої руки:
— Ти тільки подивися, Коленько, який результат. Просто маленька панночка повернулася. Спокійна, вихована, зайвого не базікає. Золото, а не дитина.
Микола промовчав.
Семирічні діти не стають такими за два тижні просто тому, що подихали свіжим повітрям.
За вечерею тривога лише посилилася. Лера їла мовчки. На кожне батькове запитання вона спершу піднімала очі на Інну. Та ледь помітно кивала — або не кивала. І лише після цього дівчинка відповідала. Коротко. Обережно. Так, ніби кожне слово треба було отримати з дозволу.
Микола дивився на це з болісною ясністю…
