Обличчя майже не змінилося. Але тіло видало її раніше за слова: вона завмерла з тією особливою нерухомістю, яка буває в людини, що все зрозуміла ще до початку розмови.
— Ти вирішив погратися в детектива? — спитала вона. — У моїх речах порпався?
— Сядь, Інно.
— Я не збираюся брати участь у цьому спектаклі.
— Це не спектакль. Це розмова за фактами. Сядь.
Вона сіла. Не як людина, яку спіймали на брехні, а як перемовниця, що оцінює позицію другої сторони.
Подивилася на папери, глибоко зітхнула. Ні сліз. Ні істерики. Ні розгубленості.
І цей спокій ударив Миколу сильніше за будь-який крик.
— Усе не так, як ти собі намалював, — почала Інна.
— Лера повернулася додому з інструкцією, як їй поводитися з власним батьком. Вона знає про «правила для дорослих», про секрети, про чоловіка, до якого має звикнути. Я бачив, як ти заходиш у той дім. Давай без «усе не так». Це вже навіть не спроба виправдатися, а неповага до мого розуму.
Інна провела пальцем по краю фотографії, де вона сиділа на чужому ґанку поруч із Бєляєвим. Довго мовчала. Потім підвела очі.
— Тебе майже не було в нашому житті, Миколо. Так, ти працював, приносив гроші, забезпечував нас. Молодець. Але я роками жила ніби в гарній коробці, де нічим дихати. Я просто хотіла зробити перехід для Лери м’яким.
— М’яким? — перепитав Микола. — Змусити семирічну дитину зберігати дорослу таємницю — це м’яко? Зробити її учасницею вашої брехні — це тепер турбота?
У цей момент на кухню зайшла Тамара Степанівна.
Звісно, вона не могла не з’явитися. Надто довго допомагала будувати цю історію, щоб лишитися осторонь, коли все почало валитися.
Микола помітив, що теща встигла перевдягнутися в пристойну кофту й надягти сережки. Ніби прийшла не на сімейну розмову, а на засідання важливої комісії.
— Так, — сказала вона, сідаючи на третій стілець. — Давайте без сцен. Ми дорослі люди і можемо обговорити все спокійно, розумно й конструктивно.
Микола підняв фотографію лялькової розстановки, подивився на неї і знову поклав на стіл.
— Тамаро Степанівно, поясніть мені як фахівчиня з «правил для дорослих»: у якому саме місці вашої методики написано, що заради зручності дорослих можна ламати дитині довіру?
— Не треба драматизувати. Діти до всього звикають.
— Так, — кивнув Микола. — Формулювання знайоме. Ви навіть текст не змінюєте. Ви захищали не онуку. Ви захищали особисте життя своєї доньки. І вас не зупинило навіть те, що ціною став спокій дитини.
Інна різко встала…
