Життя без прикрасВін відпив вина й перевів погляд на Остапа.
— А ви мене розчарували. Я запропонував гідний вихід: гроші, тиша, решта життя без проблем. Але вам знадобилося зображати героя.
— Відійдіть.
— А якщо ні? Знову вдарите? Охорона підніметься за пів хвилини. Цього разу великодушності не буде.
Владислав дістав телефон із кишені халата.
— Один дзвінок — і вас затримають за незаконне проникнення й спробу викрадення недієздатної жінки. Надію візьмуть за крадіжку. Ярина повернеться в ліжко, отримає ліки й уранці нічого не згадає. Усе буде як має бути.
— Вона не недієздатна, — сказав Остап. — Вона отруєна. Вами. Тим самим способом, яким ви ламали Дарину й Ларису.
На обличчі Владислава вперше з’явилося щось живе — коротка зла настороженість. Але він одразу всміхнувся.
— Які гучні слова. Чим доведете? Розповідями домробітниці, яка боїться власної тіні? Чи фантазіями старого лікаря, в якого провина перейшла в параною?
— Ви не знаєте, що я встиг зробити в кімнаті, — сказав Остап. — Уранці зразок буде в незалежній лабораторії.
Це була брехня. Але іноді брехня в потрібну секунду стає інструментом порятунку.
Владислав завмер. Телефон лишався піднятим, але палець не натискав на екран.
— Ви блефуєте.
— Перевірте.
Вони дивилися один на одного. Час натягнувся до тонкої дзвінкої нитки. За дверима почулися швидкі кроки. Потім кухонні двері відчинилися, і ввійшли люди.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.