Усередині лежали нотаріально завірений заповіт, кілька договорів, виписки й висновок про дієздатність, складений за пів року до свята. До паперів була додана невелика флешка з відеозаписом волевиявлення. Я читала повільно, повертаючись до тих самих абзаців. Квартира в старому районі вже була передана мені за договором. Дача, банківські кошти й основне житло, де ми жили з Богданом, заповідалися мені й Данилові.
На кожному документі стояли підписи, печатки й реєстраційні відмітки. Окремі аркуші підтверджували огляд фахівцями й відсутність ознак деменції. Павло Миронович передбачив звинувачення синів і заздалегідь перекрив майже всі можливості назвати його волю випадковою чи нав’язаною…
Офіційні формулювання виглядали сухо: об’єкт, частка, право, воля, реєстрація. Але я знала, скільки людського стояло за кожним рядком. Щоб з’явилася одна печатка, він мав написати листа, дочекатися відповіді, зрозуміти пояснення, поставити нове запитання. Юридична точність стала продовженням його колишнього характеру інженера: якщо рішення не можна довірити емоціям оточення, його слід вибудувати так, щоб кожна опора витримала перевірку…
