У цей момент Ніна остаточно усвідомила весь трагізм свого безнадійного становища. Вона стала жертвою не просто вигаданої заяви від скривдженого багатого начальника. Проти неї розгорнулася масштабна акція з фізичного усунення неугодного медичного свідка.
У розпачі жінка кинулася по допомогу до головного лікаря Івановича Тарбогатая. Це була глибоко порядна людина, яка присвятила місцевій медицині довгі двадцять років. Керівник уважно вислухав збивчиву розповідь, сильно похмурнів і тяжко зітхнув.
Літній керівник чесно зізнався у своєму цілковитому безсиллі перед обставинами, що склалися. Впливовий родич пацієнта уособлював собою найвищу регіональну владу й адміністративний апарат. У цих глухих краях ніхто не смів відкрито піти проти волі всесильного керівництва.
Головний лікар зізнався, що навіть обговорювати подібні теми вголос смертельно небезпечно для кар’єри. Як єдину допомогу він пообіцяв скласти бездоганну характеристику для майбутнього суду. Однак він чесно попередив, що запущена машина знищення вже не зупиниться.
Зібравши рештки волі, Ніна склала офіційну скаргу до вищої обласної інстанції. У документі вона детально виклала факти кричущого беззаконня й медичні відомості про поранення. Папір містив пряме згадування оригінального запису в карті й факти шантажу медсестри.
Цей крик про допомогу було негайно відправлено цінним рекомендованим листом через місцеву пошту. На жаль, ошукана жінка так і не дочекалася жодної відповіді від вищих правоохоронців. Пізніше з’ясувалося, що місцеве начальство незаконно перехопило кореспонденцію просто на вузлі зв’язку.
Сфабриковане кримінальне слідство просувалося вперед підозріло швидкими темпами. Слідчий Кислицин виконував отримане згори замовлення чітко, мов налагоджений годинниковий механізм. У межах формальної процедури він методично допитав увесь персонал районної лікарні.
Колеги як один твердили про кришталеву чесність і найвищий професіоналізм Ніни Петрівни. Жоден зі співробітників не вірив у саму можливість такого низького злодійства з її боку. Однак упередженого слідчого зовсім не цікавили ці позитивні характеристики.
У його пухкій теці вже лежали потрібні свідчення заляканої медсестри й заява потерпілого. Для винесення обвинувального висновку цих сфабрикованих паперів виявилося більш ніж достатньо. П’ятнадцятого жовтня приголомшеній жінці було офіційно висунуто тяжке кримінальне обвинувачення.
Їй інкримінували серйозну статтю за масштабне викрадення чужого цінного майна. Суворий закон передбачав за подібне діяння покарання аж до п’яти років колонії. Показовий судовий процес стрімко призначили вже на п’яте листопада того ж року.
До винесення вироку підозрювану залишили під суворою підпискою про невиїзд із селища. Саме після цих новин Ніна вперше за все життя не склепила очей до світанку. Причиною безсоння стала зовсім не звична нічна екстрена операція біля столу.
Жінка лежала на продавленому дивані й напружено обмірковувала своє безвихідне становище. Її холодний розум ясно підказував, що кишеньковий місцевий суд не залишить їй жодного шансу. Призначений суддя, обвинувач і адвокат перебували в повному підпорядкуванні у всесильного чиновника.
Уся ця корумпована правова система прямо залежала від рішень вищого керівництва. Ключові свідки захисту були давно й гранично надійно залякані погрозами звільнення. Остання слабка надія у вигляді відправленої скарги розчинилася в надрах перехопленої пошти…
