Призначений строк тюремного ув’язнення загрожував стати для неї суворою й неминучою реальністю. У жорстких умовах північного виправного табору тендітна жінка була приречена на загибель. Інтелігентній лікарці просто не було місця серед агресивних кримінальних злочинців.
Із власної медичної практики вона чудово знала про згубний вплив тюремного середовища. До лікарні нерідко доправляли покалічених арештантів зі зруйнованим здоров’ям і скаліченою психікою. Ніна твердо вирішила не допустити такого принизливого фіналу для власного життя.
Вона дала собі клятву ніколи добровільно не здаватися на милість корумпованої системи. Жінка задумала піти в найглухішу мертву зону, де її ніхто не шукатиме. Вона вирішила тікати не в бік цивілізації, а глибоко в непрохідні північні ліси.
Ніна була дочкою потомственного промисловика, який навчив її виживати в диких умовах. Вона з дитинства вміла ставити сильця, знаходити чисту воду й орієнтуватися за мохом. Батько завжди вчив, що сувора природа ніколи не зрадить того, хто шанує її закони.
На таємні збори пішло три безсонні й тривожні ночі. Удень вона й далі методично приймала пацієнтів, щоб не викликати жодних підозр у колег. У старий брезентовий рюкзак лягли лише найнеобхідніші речі, які вона могла понести.
Вона зібрала скромну аптечку, хірургічні нитки, два скальпелі й батьків мисливський ніж. Туди ж вирушили теслярська сокирка, моток мотузки, сірники й рибальське приладдя. Найціннішим вантажем стало насіння з лікарняного городу: картопля, цибуля й морква.
Як досвідчена лікарка, вона розуміла, що без рослинної їжі довго в лісі не протягне. Для підтримання духу вона взяла лише невеликі довідники трав і томик улюблених віршів. Раннім морозним ранком вона назавжди покинула стіни рідної районної лікарні.
На ній були старий ватник, гумові чоботи й проста тепла хустка. Щоб не залишити слідів для пошукових собак, вона довго йшла просто крижаною водою струмка. Лише опинившись у густому ялиннику, втікачка дістала компас і взяла курс строго на північ.
Першого дня Ніна подолала велику відстань і впала спати просто біля вогнища. На другу добу почався затяжний проливний дощ, що перетворив землю на слизьке місиво. На третій день сталося непередбачене, що ледь не коштувало втомленій жінці життя.
На мокрому схилі сопки земля раптом попливла з-під ніг потужним грязьовим зсувом. Жінка полетіла вниз і з розмаху вдарилася спиною об стовбур старої берези. Гострий біль пронизав усе тіло, а ліва рука безвольно повисла під неприродним кутом.
Ретельний огляд виявив класичний і вкрай болісний вивих плечового суглоба. У звичайній лікарні таку травму колеги усували за лічені хвилини. Однак тут самотній відлюдниці довелося діяти самій, долаючи жахливий біль.
Ніна затиснула хвору руку в розвилці молодої берези й різко смикнулася всім тілом. Гучний крик розірвав лісову тишу, але ушкоджений суглоб благополучно став на місце. Туго перев’язавши плече бинтом, вона трохи перепочила й уперто продовжила свій тяжкий шлях.
За тиждень виснажливого переходу вона знайшла ідеальне місце для постійного укриття. Це був затишний розпадок із чистим струмком і пологим південним схилом для майбутнього городу. Скинувши важкий вантаж, Ніна вперше за всі дні дала волю сльозам величезного полегшення…
