— Це моє! — схопилася Марта.
— Вранці отримаєш. Зараз спати.
— Я не можу засинати о десятій. Я до такого режиму не звикла.
— Отже, вдень ти була завантажена недостатньо, — спокійно сказав він. — Завтра збільшимо навантаження. І інтернет перед відбоєм я вимикатиму.
Він загасив світло й вийшов, забираючи ноутбук із собою.
У темряві заворушився Микита.
— Треба було просто накритися ковдрою з головою, як ми раніше робили, — сонно пробурмотів він. — Тепер через тебе ввечері взагалі нічого подивитися не можна.
Марта повернулася до нього й зрозуміла, що він говорить цілком серйозно. Він не обурений тим, що зробив батько. Він невдоволений нею.
Відтоді життя Марти перетворилося на безкінечний розпорядок, складений чужою рукою. Вона прокидалася затемна, йшла на кухню, готувала сніданок, потім мчала на роботу, поверталася, допомагала Тамарі Андріївні, виконувала доручення Владислава Петровича, а рівно о десятій лягала в ліжко й годинами дивилася в стелю, відчуваючи, як усередині повільно зростає глуха злість.
Найпринизливішим було те, що свекор вирішив «зробити з неї нормальну людину». Саме так він і казав.
Спочатку він заборонив їй користуватися косметикою.
— Усе це зайве, — пояснював Владислав Петрович. — Жінці достатньо чистого волосся, охайних рук і пристойного одягу…
