Життя без прикрасДні після похорону минули без кольору й звуку. Морг, упізнання, підписи в нескінченних паперах, короткі співчуття людей, які знали батьків по майстерні, старі клієнти з букетами, сусіди з розгубленими обличчями. Марта рухалася серед них, наче уві сні, відповідала, дякувала, кивала, приймала чужі обійми й майже нічого не відчувала, окрім дивної порожнечі в грудях.
На кладовищі вона весь час дивилася не на вінки, а на руки людей. Хтось м’яв шапку, хтось теребив стрічку на букеті, хтось незграбно ховав очі. Їй казали, що батьки були добрими, працьовитими, чесними, що таких майстрів більше майже немає. Марта слухала й думала про те, що всі ці слова правильні, але надто пізні. Увечері, повернувшись до кімнати, вона знайшла на столі батьків олівець, заточений наполовину, і довго тримала його в пальцях, ніби в цій маленькій речі ще зберігалося тепло колишнього життя.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.