Рішення про місце проживання Данила не закрило майнових питань. Лідія Степанівна вже повернула повне право розпоряджатися житлом, спробу продажу зупинили, а Оксана втратила опікунські повноваження. Тепер лишалося розібратися з підтвердженими переказами і зниклими коштовностями.
Адвокат не став включати до вимог звичайні сімейні витрати за два роки моєї відсутності. Він обрав лише підтверджені виписками операції, які явно не стосувалися ні потреб дитини, ні утримання дому: великі особисті покупки, спільну поїздку Оксани й Романа, а також суми, витрачені в період, коли Данилові перестали купувати необхідний одяг. Окремо оцінили сережки, ланцюжок, мамині каблучки і мою обручку, що зникли зі шкатулки.
Побачивши зібрані документи, Оксана погодилася на письмову угоду. Вона зобов’язалася повернути основну частину доведених витрат і відшкодувати вартість речей, які знайти не вдалося. Дорошенко попередив: домовленість не виправдовує вчинків, зате позбавляє дитину ще одного довгого процесу між батьками. Я погодився. Мені не потрібна була показова перемога. Хотілося, щоб Данило перестав жити всередині безкінечної боротьби дорослих.
Останнім лишалося питання самої квартири. Після набрання рішенням про відновлення прав законної сили Лідія Степанівна письмово зажадала від Оксани й Романа звільнити житло. Вона дала їм достатній строк для спокійного переїзду, але вони не пішли і далі поводилися як господарі. Довелося отримувати окреме рішення про виселення. Коли воно набрало законної сили, а строк добровільного виконання сплив, виконавча служба призначила дату передачі приміщення власниці.
У призначений день працівник служби приїхав разом з інспектором Левченком, який мав стежити за порядком. Ніхто не збирався раптово виставляти людей на сходовий майданчик: Оксана і Роман були заздалегідь повідомлені, встигли спакувати основне, а решту речей могли забрати пізніше за погодженою процедурою.
Ми стояли на майданчику третього поверху: мама, Данило, Семенич і я. Двері відчинила Оксана. Вона побачила офіційні папери в руках працівника, потім перевела погляд на сина.
— Строк для добровільного звільнення закінчився, — спокійно нагадав представник служби. — Сьогодні квартира передається Лідії Степанівні. Те, що ви не встигли вивезти, можна отримати пізніше у встановленому порядку.
Сперечатися Оксана не стала. Першим вийшов Роман із великою дорожньою сумкою. Він пройшов повз, не глянувши ні на кого, і квапливо спустився вниз. За кілька хвилин з’явилася дружина з двома валізами і пакетом. Затримавшись на порозі, вона ніби хотіла звернутися до мене, але слова призначалися вже іншій людині.
— Данило…👉Продовження, натисніть кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
