Марина підвелася, акуратно присунула стілець до столу й узяла з комода сумку. Потім повернулася до свекрухи. У її погляді не було ні розгубленості, ні бажання виправдовуватися.
— Домашню картоплю залиште собі, Валентино Сергіївно. Їжте на здоров’я. А осетра тепер доведеться оплатити вам або вашому успішному керівникові. Щоправда, у нього щойно виникла невеличка банківська трудноща.
Марина подивилася на Тараса, який і далі м’яв у пальцях пластикову картку.
— Придумай вихід сам. Ти ж відповідаєш за важливий напрям, отже, зумієш упоратися і з цією кризою.
Подруги сиділи за столом майже непорушно. Зоя Петрівна так широко розкрила рота, що стало видно золоту коронку. Потім жінки почали переглядатися, спостерігаючи, як ретельно вибудувана картина добробуту розвалюється в них на очах.
Марина вийшла до передпокою.
— Зачекай! — Тарас кинувся слідом і ледь не зіткнувся з кур’єром. — Ти навіщо все це влаштувала перед гостями? Розблокуй картку, я потім поверну гроші. Мама запросила людей, а тепер ми маємо бозна-який вигляд!
Він знизив голос до злого шипіння й простяг руку до рукава її водолазки.
— Не торкайся мене, — неголосно сказала Марина.
У її тоні було досить твердості, щоб Тарас одразу відступив. Вона надягла пальто, застебнула ґудзики й перекинула через плече ремінець сумки.
— Я піду на кілька годин. За цей час закінчи виставу, проведи гостей і йди разом із матір’ю. Коли я повернуся, у квартирі нікого не має бути.
Тарас дивився на неї, все ще сподіваючись, що ці слова — лише погроза, сказана зопалу.
— Від сьогодні ми живемо окремо, — провадила Марина. — Завтра я складу твої речі, увечері забереш валізи. Зараз знайди, чим оплатити ресторанне замовлення. І поясни мамі, що її витрати мене більше не стосуються. Відтепер вона розраховує на власні кошти.
У передпокої повисла важка тиша. Першим її порушив виразний зітх кур’єра, якому сімейна сцена вже заважала далі працювати…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
