Розмови обірвалися. Валентина Сергіївна випросталася й подивилася на невістку з холодною зверхністю.
— Осетра куплено не за твої гроші, Мариночко. Візьми картоплю, вона стоїть поруч у мисці: домашня, ситна. А дорога риба призначена тим, хто її заробив. Тарасик цілий місяць працював без відпочинку, ночами не спав, усю фірму на собі тягнув. Йому й слід дати найкращий шматок.
Ніна Андріївна квапливо опустила очі. Зоя Петрівна завмерла з прочиненим ротом. Ці жінки звикли обмінюватися колючими зауваженнями, але навіть для них публічне приниження невістки виявилося надто грубим.
Марина повільно подивилася на чоловіка. У Тараса ще була можливість зупинити матір, перепросити або бодай незграбним жартом згладити те, що сталося. Натомість він голосно розсміявся, відкинувся на стільці й із задоволеним виглядом підтримав її насмішку. Зараз йому особливо подобалося виглядати господарем життя перед материнськими подругами.
Останні сумніви Марини зникли. Усередині не здіймалися ні лють, ні бажання сперечатися. На їхньому місці постав ясний, майже крижаний спокій. Вона думала вже не про якусь одну образу, а про останні тижні загалом: її допомоги більше ніхто не помічав, зате право розпоряджатися її грошима вважали чимось само собою зрозумілим. Тарас щойно показав, який бік обрав. Тепер рішення залишалося за нею…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
