— Уже давно оголосив.
Дід відчинив морозилку й витяг три контейнери. Написи на кришках майже стерлися. На одному вгадувалося «кур…», на другому «гр…», третій узагалі зберігав мовчання.
— Так, Микито, у нас святкова лотерея. «Кур…» — це може бути курка. А може бути курага, яку бабуся берегла на випадок кінця світу. «Гр…» — гриби або гречка. Третій контейнер засекречений. Можливо, там щось смачне. Можливо, те, що краще не будити. Із чого почнемо?
Микита стояв у дверях і вперше за цей вечір тихо засміявся.
Вони відкрили «кур…». Це справді виявилася курка. Єгор Андрійович узявся приправляти її з виглядом досвідченого кухаря, але майже одразу переплутав сіль із цукром. Банки були однакові, а Віра Семенівна розрізняла їх за якимись своїми, недоступними іншим людям ознаками.
Микита встиг перехопити банку, спробував на палець і скривився.
— Діду, це цукор.
— Точно?
— Абсолютно. Ти хотів приготувати святкову карамельну курку?
— Визнаю поразку, — підняв руки Єгор Андрійович. — Твоя бабуся сорок років намагалася зробити з мене кухонного помічника. Але природа опиралася героїчно. Командуй, шефе.
Микита забрав у нього банку, відсунув діда від плити й почав готувати сам. Спокійно, без метушні, упевненими рухами. Єгор Андрійович дивився, як хлопчина, якого годину тому довелося відігрівати з морозу, ріже, солить, перемішує, і розумів: зараз він не просто готує вечерю. Він потроху повертає собі право бути людиною, якій можна діяти без страху.
За стіл вони сіли вже після півночі. На тій самій кухні, де Віра Семенівна роками ставила чайник, різала хліб, бурчала на протяги й уміла одним поглядом примирити всіх одразу.
— От скільки живу, — сказав Єгор Андрійович, дивлячись на Микиту, — а такого свята в мене ще не було. Двері виніс, із погрозами посперечався, курку ледь цукром не засипав. Але знаєш що? На мою думку, це найправильніший вечір за останні роки. Хоч щось зробили не для годиться, а по-людськи.
Потім вони перебралися до старого цегляного каміна, який Єгор Андрійович колись склав сам. Дрова потріскували, тіні ходили по стінах, і в цьому теплі Микита потроху почав говорити. Розповів, що в нього є друг Кирило, який вчить його грати на гітарі. Що з навчанням у нього здебільшого все нормально. Що йому подобається програмування. Що іноді він думає поїхати вчитися після школи, але поки не розуміє куди.
Єгор Андрійович зняв зі стіни фотографію Віри Семенівни з гітарою…
