Життя без прикрас— Нагадати тобі, скільки ми щомісяця віддаємо за житло? — продовжила вона. — Майже таку саму суму. Ми закриваємо платіж удвох. І я не зобов’язана замість цього купувати твоїй мамі ікру, а Соломії баночки для обличчя.
— Можна було якось тихіше, — сказав Богдан уже менш упевнено. — Не при людях.
— Тихіше було багато разів. Саме тому все повторювалося. Якби я знову заплатила, за тиждень знайшовся б новий привід. Сьогодні ікра й креми, іншим разом щось іще. Я нікого не принижувала. Я просто запропонувала дорослим людям оплатити те, що вони самі вибрали. Якщо для них ганьба — платити за власного лосося, це не моя провина.
Телефон Богдана раптом завібрував у кишені так різко, ніби всередині застряг маленький сердитий мотор. На екрані висвітилося: «Мама». Він винувато подивився на Дарину й прийняв виклик.
Голос Галини Степанівни прорвався з динаміка відразу — гучний, ображений, різкий. Вона говорила про ганьбу, про напад, про невдячність, про те, що син одружився з крижаною жінкою, якій шкода для матері шматка риби. Соломія, за її словами, залишилася без необхідного догляду, а сама вона ледь не померла просто біля каси.
Богдан зіщулився, миттєво перетворившись із дорослого чоловіка на школяра перед суворим учителем.
— Мамо, ну не плач. Мамо, перестань. Я куплю щось, тільки заспокойся…
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.