Марина звикла враховувати кожну витрату й швидко помітила зміни. Витрати на продукти зросли майже втричі, рахунки за воду та електрику теж помітно збільшилися. На картці Богдана з’являлися списання, призначення яких він пояснював неохоче.
Помітна сума, витрачена нібито в аптеці, насправді пішла на набір косметики для Галини Петрівни — чек Марина випадково побачила в сміттєвому відрі. Слідом з’явилася нова кофта. Богдан пояснив, що старий одяг матері зовсім зносився і залишити її без обновки було б соромно.
Власну пенсію свекруха при цьому берегла.
— Я у вас майже нічого не їм, — казала вона, кладучи собі третю котлету. — А свої гроші відкладаю на крайній випадок. Мало що попереду.
Богдан із кожним днем ставав дедалі дратівливішим. Він працював у продажах і отримував відсоток від угод, а справи, за його словами, йшли кепсько. За кілька днів після зарплати він попросив у Марини грошей на пальне.
— Ти ж нещодавно отримав зарплату.
— Віддав мамі. Їй знадобилися ліки від тиску.
Марина вже помітила, що тиск у Галини Петрівни піднімався саме тоді, коли треба було мити посуд або коли невістка відмовлялася оплачувати чергову забаганку. Тепер перед нею складалася неприємна, але цілком ясна картина. Двоє дорослих людей без жодного сорому переклали на неї своє утримання й називали це родинними обов’язками.
У роботі Марина щодня шукала невідповідності між документами та реальністю. Та сама навичка підказала їй, що скарги свекрухи не збігаються з фактами. Якщо Галина Петрівна справді раптово залишила роботу й чоловіка, Павло Андрійович напевно знав, як довго вона збирається гостювати.
Марина вийшла на балкон і щільно причинила за собою двері. За склом мрячив дощ, будинки розпливалися в сірому серпанку. Вона знайшла номер Павла Андрійовича й натиснула кнопку виклику, ще не уявляючи, наскільки швидко одна розмова змінить усю картину…
