Життя без прикрасДля самої Катерини ця слава майже нічого не змінила. Вона не думала про вовків як про героїв, хоча знала, що без них та ніч могла закінчитися страшно. Для неї вони залишалися тими, кого вона колись прийняла до хати голодними й безпорадними. Вона пам’ятала, як ставила перед ними миски, як прибирала перший безлад, як добирала їм імена, як уперше почула правду і все одно не змогла відмовитися від них.
Мишко знову зайняв своє місце поруч із нею, хоч і рухався обережніше. Плут і далі лягав ближче до дверей, Гроза чутливо реагувала на кожен чужий звук, а Непосида іноді нетерпляче переступав із лапи на лапу, ніби в ньому й досі жив те маленьке звірятко, яке перекидало миски. Катерина дивилася на них і розуміла, що відданість не завжди приходить у звичному вигляді. Іноді вона з’являється з лісової темряви, вміщується спершу в долонях мисливця, потім у старих мисках на кухонній підлозі, а через роки стає між людиною й бідою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.