Поки вона говорила, в сусідній кімнаті тривала боротьба. Чулися крики, гарчання, удари об меблі. Кожна секунда тяглася нестерпно довго. Катерина закінчила розмову й уже збиралася повернутися, коли дім розколов різкий постріл. Слідом пролунав короткий болісний крик звіра. У жінки похололи руки. Вона відразу зрозуміла, що поранили одного з її вовків.
Вона кинулася до вітальні, забувши про обережність. На підлозі біля порога лежав Мишко. Він згорнувся, намагаючись підвестися, але задні лапи не слухалися. Катерина побачила рану й відчула, як серце болісно стиснулося. Один із чоловіків устиг вистрілити, перш ніж його остаточно відтіснили. Решта, налякані й поранені, вже рвалися до виходу. Звук пострілу приголомшив їх не менше за вовчу лють. Вони хотіли тільки одного — вибратися з хати й зникнути в темряві.
Але надворі на них чекала не свобода. Коли троє чоловіків вискочили на подвір’я, довкола вже були люди у формі. Поліція прибула швидко. Нападників оточили, роззброїли й затримали. На подвір’ї лунали наказові голоси й кроки по мерзлій землі. Для Катерини все це відсунулося кудись далеко. Вона майже не дивилася на злочинців. Увесь її світ тієї миті звузився до Мишка, який лежав на підлозі й важко дихав.
Катерина опустилася поруч із ним. Вона говорила тихо, повторювала його ім’я, гладила по голові, намагаючись, щоб її голос не тремтів. Плут, Гроза й Непосида стояли неподалік, схвильовані, ще не охололі після сутички. Вони теж відчували: один із них поранений, і господиня страждає.
Наступні тижні стали для Катерини часом турботи й очікування. Рана Мишка поступово заживала. Жінка робила все, що могла, стежила, щоб він не тривожив хворі лапи, сиділа поруч і раділа кожній ознаці поліпшення. Коли він упевненіше підвів голову, їй здалося, ніби в домі стало світліше. Коли почав обережно вставати, Катерина ледь стримала сльози. Він вижив, і це було для неї важливіше за будь-які розмови.
А розмови в селі почалися швидко. Новина про напад і про те, як чотири вовки захистили літню жінку, розійшлася по окрузі. Люди переказували те, що сталося, дивувалися, сперечалися, називали звірів небезпечними й водночас захоплювалися їхньою вірністю. Хтось казав, що таке буває лише в неймовірних історіях, хтось згадував, як боявся підходити до Катерининого паркану. Тепер навіть найобережніші дивилися на її захисників інакше…
