Звук пройшов схилом, зник, виник знову ближче до старої просіки. Іскра підвела голову. Шерсть уздовж її хребта настовбурчилася, і навіть поранена, слабка, вона стала схожа на тінь великої зими, якій не можна наказувати.
Вовченята заворушилися під хусткою. Марина нахилилася до них, однією рукою перевіряючи грілку, другою — гладячи край кошика.
Олексій стояв біля вікна збоку, щоб його не було видно ззовні. Снігохід пройшов повз ґанок. Він зробив коло по крайці лісу, лишаючи глибоку смугу на снігу, як ніж на свіжому хлібі.
Потім мотор стих. Тиша після нього стала гіршою за шум. Марина пошепки сказала:
«Він дивиться, чи є ще сліди». Олексій відчув, як долоні спітніли під вовняними рукавицями. Раптом запахло не смолою й мокрою шерстю, а гарячим металом, пилом, камінням.
Перед очима сіпнувся спалах. Несправжній, старий. Він знову опинився в тому коридорі, де двері були вибиті всередину, де Дмитро впав надто далеко, де голос у рації просив підтвердження, а в Олексія не вистачало повітря відповісти.
Він зробив крок і зачепив ліктем лампу. Скло дзенькнуло. Марина опинилася поруч миттю.
Не схопила, не струснула, просто взяла його за зап’ясток і опустила його руку до столу. «Дивіться на мене, — сказала вона тихо. — Не туди, сюди. Піч, дошки, вовченята. Моє обличчя. Сюди».
Він хотів відштовхнути її, бо слабкість завжди спершу сердиться. Не відштовхнув. Вдихнув.
Один раз. Другий. У грудях боліло, але дім повернувся на місце.
За вікном хтось свиснув — такий самий короткий звук, як уночі. Іскра відповіла гарчанням, і це гарчання — низьке, зірване, наче підняте із самої землі, — пройшло кімнатою. Після полудня чекання стало окремою роботою.
Вони перевіряли пов’язку, годували вовченят по черзі, рахували хвилини між писками, складали ліки так, щоб у темряві рука знайшла потрібне без лампи. Марина кілька разів підходила до Василевого блокнота, відкривала його, закривала, ніби сторінки могли вкусити. Потім усе ж лишила його на столі поруч із картою, і це було схоже на маленьке повернення чоловіка в справу, яку він не встиг довести.
Олексій приніс із сараю старий армійський спальник, розрізав його на підкладки й лаяв тупий ніж так сердито, що Марина сказала, що ніж, на відміну від деяких людей, бодай чесно показує свій вік. Олексій за ці години кілька разів ловив себе на тому, що розмовляє з домом, як із живим. Просив піч тримати жар, двері не рипіти, скло не дзвеніти під вітром.
Раніше він вважав би це старечою дурістю, але тепер зрозумів, чому самотні люди в глушині дають імена навіть чайникам. Коли довкола надто багато порожнечі, кожна вірна річ стає товаришем. Марина почула, як він бурчить біля заслінки, але не стала сміятися.
Лише сказала, що Василь теж розмовляв із лижами, коли ті погано йшли по насту. Іскра, здавалося, слухала їхню перепалку й один раз фиркнула носом у підстилку, чим заслужила від Олексія обережне: «От бачите, вона на вашому боці». Сміх знову вийшов короткий, але тепер він не здавався зрадою перед небезпекою.
Цей сміх був способом не дати страхові зайняти весь дім. Вечір підійшов надто швидко. Іван по радіо повідомив, що техніка вийшла на перевал, але місток біля струмка засипало, доведеться чекати до ранку.
«Тримайтеся, — сказав він. — Я вийду раніше, якщо зможу». Олексій не спитав, як. Іван був не з тих, хто говорить неможливе задля втіхи.
Вони змінили пов’язку Іскрі. Вовчиця терпіла довше, ніж уранці, хоч один раз клацнула зубами поруч із рукою Марини, радше попереджаючи, ніж кусаючи. Марина навіть фиркнула.
«Характер є, значить, пацієнт живе», — сказала вона. І Олексій знову майже всміхнувся. Маленьке світле вовченя пискнуло, ніби погоджуючись.
Трохи згодом вони поховали двох загиблих за сараєм під старою модриною, де земля під снігом була м’якша через коріння. Олексій копав ломиком, Марина тримала ліхтар. Вони не промовляли молитви вголос, але обоє постояли мовчки досить довго, щоб мовчання стало молитвою.
Коли вони повернулися, у хаті пахло молоком і димом. Іскра, змучена, спала, поклавши морду біля краю кошика. Олексій сів до столу вперше за добу, взяв кухоль чаю.
І в цю мить вікно за піччю розлетілося всередину від удару каменя. Холод увірвався разом зі склом. Марина скрикнула…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
