«Ну, ти ж бухгалтерка, тобі особливо думати не треба». З усмішкою, ніби жарт. Потім роздратування, коли я засиджувалася над звітами допізна.
«Що там у тебе може бути до третьої ночі? Ти ж просто числа в таблицю вбиваєш». Потім він перестав питати про мою роботу взагалі. Лідія Степанівна з’явилася у «Форвард Девелопмент» через рік після Сергія.
Посада завідувачки адміністративного відділу. Сергій попросив мене, я знову поговорила з Олегом Вікторовичем. Свекруха була людиною досвідченою, уміла тримати в узді господарський хаос і спершу справлялася.
Але щось у ній змінилося, щойно вона зрозуміла, що її син тепер обіймає посаду комерційного директора тієї самої компанії, де вона працює завідувачкою. Вона почала ходити офісом із виглядом співзасновниці. На мене вона дивилася по-особливому.
Я сиділа у своєму кабінеті, займалася своїми таблицями, нікуди не висовувалася. І саме це, здається, її дратувало найдужче. Одного разу вона сказала мені в коридорі півголосом, майже лагідно:
«Катрусю, ти не думала, що тобі час рости? А то все життя в бухгалтерії — це якось…» Вона не договорила, просто розвела руками. Я всміхнулася й пройшла повз. Наш офіс займав п’ятий поверх бізнес-центру в діловій частині міста.
Відкритий простір, скляні перегородки, у кутку невеликий кабінет генерального, поруч переговорна. Моє місце було в окремому закутку бухгалтерії. Три столи, три людини, багато тиші й запах друкарського паперу.
Мені там було добре. Робочий день починався о дев’ятій. Я приходила о восьмій сорок п’ять.
Звичка. Того ранку я приїхала на двадцять хвилин раніше, ніж зазвичай. Не тому, що поспішала, просто не спалося.
Уже тижні три не спалося нормально. Зранку нудило так, що я сиділа на краю ліжка й дихала повільно, перераховуючи плитки на підлозі. Увечері — важкість унизу живота і запахи, яких раніше не помічала, а тепер вони здавалися нестерпними.
Я знала, що це означає. Тест зробила ще тиждень тому. Позитивний, яскрава друга смужка.
Дев’ять тижнів за моїми підрахунками. Я нікому не казала. Ні Сергієві, ні батькові, ні лікарю.
Ще не встигла записатися. Усе відкладала, бо не розуміла, як говорити про це в домі, де останній місяць було тихо, але недобре. Та тиша, яка буває перед чимось.
Того ранку, зайшовши в офіс, я зупинилася біля дверей туалету на своєму поверсі. Постояла, зайшла. Увімкнула холодну воду, підставила зап’ястя під струмінь, це допомагало.
Подивилася на себе в дзеркало. Під очима сірість. Волосся забране назад, без прикрас, темно-сірий джемпер.
Звичайна Катя, бухгалтерка. «Я впораюся», — сказала я своєму відображенню. Без пафосу, просто як факт.
Вийшла. До наради залишалося трохи менше ніж пів години. Квартальний звіт я готувала три дні.
Великий документ, зведена аналітика за трьома об’єктами, дані з різних джерел, будівельний кошторис, логістичні витрати, комерційна виручка, прогноз на наступний квартал. Я робила такі звіти чотири рази на рік і знала їхню структуру напам’ять. Але цього разу все було трохи важче.
Голова працювала повільніше, ніж зазвичай. Кілька разів я підводилася з-за столу, в туалет, до вікна, просто щоб подихати. І поверталася до цифр із відчуттям, що втратила нитку.
Я перевірила все двічі. Мені здавалося, все правильно. Нарада почалася о десятій.
Переговорна, великий стіл, вікно на всю стіну, сіре жовтневе небо за ним. Сергій сидів на чолі столу з виглядом людини, яка тут головна. Лідія Степанівна вмостилася збоку.
Офіційно вона не мала стосунку до цієї наради, але випадково зайшла з блокнотом. Олег Вікторович мав приєднатися пізніше. У нього зранку була інша зустріч.
Я сиділа біля стіни, слухала, робила позначки. Сергій говорив про четвертий квартал упевнено й красиво. Він умів це — тримати аудиторію, розставляти акценти, робити паузи в потрібних місцях.
Коли дійшло до фінансової частини, він відкрив мій звіт на екрані проєктора й почав гортати. Я дивилася на слайди разом із ним і в якийсь момент побачила. Розділ третій, сторінка 7. Дані щодо другого об’єкта були перенесені в колонку першого.
Технічний збій під час експорту з однієї програми в іншу. Я його не впіймала під час перевірки. Помилка була не критичною.
Суми правильні, джерела правильні, просто переплутані колонки. Виправити — двадцять хвилин, максимум пів години. Але на екрані, у цьому великому проєкторному форматі, це виглядало помітно.
Я відкрила рота, щоб сказати про це одразу. Сергій мене випередив. Він зупинився, подивився на екран, потім на мене…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
