Мені страшно самій.
Він пустив її.
Вони сиділи на кухні його орендованої квартири. Між ними стояв чайник, дві горнятка і тарілка з сухарями. Розмова не клеїлася. Ольга дивилася на тріщину на лінолеумі, Андрій — у вікно. Потім вона тихо сказала:
— Пам’ятаєш, як бабуся ховала від нас цукерки в банці з гречкою?
— Ти завжди знаходила.
— Бо ти погано шукав.
— Бо я вірив людям.
Вона коротко всміхнулася, потім затулила рот долонею, ніби сміх був недоречний. Андрій теж ледь усміхнувся. Це було мало. Але це було щось.
Марія весь цей час трималася поруч, хоча Андрій не просив. Вона возила його на перев’язки, забирала Артема зі школи, сперечалася з лікарями, коли матір хотіли виписати надто рано, і одного разу вночі, коли Андрій прокинувся від кошмару і не міг вдихнути, приїхала за двадцять хвилин із термосом і старим пледом.
— Я не знаю, як ти терпиш, — сказав він тоді.
Вона сиділа на підлозі біля дивана, бо стілець був завалений теками.
— Я не терплю. Я вибираю.
— Мене?
Марія подивилася на нього довго, уважно.
— Поки що — правду. А там побачимо.
Він кивнув. Це було чесно. Більшого він і не просив.
За три місяці суд визнав документи про передачу частки недійсними. Експертиза підтвердила підробку підпису Андрія і тиск на Наталію Іванівну під час оформлення паперів. У справі Віктора йшло окреме розслідування: шахрайство, примус, залишення людини в небезпеці, підробка документів. Старі епізоди з батьком частково вже не можна було довести до повного покарання через давність і брак живих свідків, але знайдені матеріали допомогли розкрити схему з домом та іншими подібними оборудками. Виявилося, Андрій і його сім’я були не єдиними.
Найнеочікуванішим став лист, що надійшов через Савчука від людини на прізвище Дорош. Старий жив у будинку для літніх людей і колись був тим самим знайомим, у якого батько позичав гроші. Він побачив прізвище Віктора в місцевій замітці про затримання і сам зателефонував юристові.
Вони поїхали до нього разом із Марією.
Дорош був сухий, із запалими щоками і ясними очима. У кімнаті пахло ліками й яблучним компотом. Він довго розглядав Андрія.
— На Сергія схожий, — сказав він. — Тільки погляд материн.
Андрій сів навпроти.
— Ви знали мого батька?
— Знав. Хороший був чоловік. Дурний, довірливий, але хороший. Він мені гроші повернув.
Андрій не зрозумів.
— Як повернув?
