— Вона не дасть.
— А ми не будемо відбирати. Просто підемо за нею.
Марія хотіла заперечити. Уже сутеніло, починався холодний дощ, удома чекали уроки, дзвінок юристці, гора брудного посуду. Але Лиска раптом підвелася, подивилася просто на них і пішла не як звичайно до ринку, а за будинок, до ряду старих сараїв. За кілька кроків зупинилася, озирнулася.
— Бачиш? — прошепотіла Даша.
Вони пішли слідом.
За будинками тяглася вузька стежка вздовж бетонного паркану. Там пахло мокрою землею, іржею й прілим листям. Лиска йшла повільно, іноді накульгувала. Сумка билася об її груди. Біля старої котельні вона пролізла в пролом між цеглинами. Даша пірнула б за нею відразу, але Марія втримала її за капюшон.
— Стій. Там може бути скло.
Зсередини долинув тонкий писк.
Марія присіла, посвітлила телефоном. У кутку, на купі ганчір’я, вовтузилися цуценята — четверо, ще сліпуваті, кругленькі, брудні. Одне лежало окремо й майже не рухалося. Лиска поклала сумку поруч, тицьнулася носом у слабке цуценя, заскімлила.
Даша ахнула.
— Мам, воно замерзає.
У цю мить Марія перестала думати про Дмитра, документи, нотаріусів. Залишилися тільки мокрий собака, тремтячі цуценята й дитячий голос поруч.
Вона зателефонувала Віктору Івановичу. Потім — у найближчу ветеринарну клініку, номер якої знайшла в телефоні. За пів години старий приніс картонну коробку й стару ковдру. Лиска спершу гарчала, але Даша говорила з нею так тихо, так уперто, що собака дозволила взяти цуценят. Сумку вона не випускала до останнього. Коли Марія спробувала підняти її разом із ковдрою, Лиска сіпнулася, але лапа в неї підігнулася, і вона жалібно заскімлила.
— Тихо, дівчинко, тихо, — Марія сама не помітила, як заплакала. — Ми не заберемо. Ми допоможемо.
У клініці пахло спиртом і мокрою шерстю. Молодий лікар оглянув Лиску, обробив поріз на лапі, сказав, що цуценятам потрібні тепло й корм, а слабкого доведеться залишити під наглядом до ранку. Даша сиділа на пластиковому стільці, обіймаючи коробку, і клювала носом від утоми.
Синя сумка лежала біля Маріїних ніг. Лиска, вже в напівсні після уколу, все одно тримала на ній лапу.
Коли лікар попросив прибрати із сумки залишки їжі, щоб не розвелася інфекція, Марія обережно розстебнула блискавку. Усередині лежали хліб, пакетик із кістками, зім’ятий паперовий стакан, ганчірка. На дні щось тверде стукнуло об стіл.
— Там скло? — спитав лікар.
Марія витягла ганчірку. Дно сумки виявилося дивно товстим. Білий шов, той самий кривий, розходився від води. Вона провела пальцями й відчула під підкладкою прямокутник.
Серце вдарило так сильно, що стало боляче.
— Мам? — Даша підвела голову.
Марія знайшла край нитки й потягнула. Шов піддався. Із подвійного дна вислизнув прозорий файл, замотаний у кілька пакетів. Усередині були старий кнопковий телефон, складені аркуші, маленька флешка й конверт із написом маминим почерком: «Маші. Тільки Маші».
У Марії похололи пальці. Вона сіла просто на підлогу, бо ноги перестали тримати. Даша сповзла зі стільця поруч.
— Це бабусине?
