Донька Рашида від першого шлюбу була тихою дівчинкою дев’яти років. Марія встигла прив’язатися до неї за місяці до весілля: вони разом клеїли паперові будиночки, читали вголос і сперечалися, чи можна їсти варення просто з банки. У день скандалу Лізи вдома не було, вона ночувала в подруги. І це було єдине, за що Марія була вдячна.
— Питає про тебе, — сказав Рашид. — Я сказав, що дорослі зробили боляче одне одному і тепер лагодять наслідки.
— Дорослі?
— Я. Я зробив.
Вона дивилася на нього й мовчала.
Рашид поставив пакет на капот машини.
— Я не прийшов просити, щоб ти повернулася сьогодні. І не прийшов купувати прощення булочками. Я прийшов сказати те, що мав сказати того вечора при всіх. Я був неправий. Не помилився — саме був неправий. Я дозволив страху говорити замість мене. Дозволив Наталії й Віктору годувати мене підозрами, бо так було простіше, ніж довіряти.
Марія відчула, як усередині болісно стиснулося. Вона стільки разів уявляла цю розмову, але в її думках вона була сильною, холодною, майже байдужою. У реальності в неї тремтіли коліна.
— Ти не просто не довіряв, — сказала вона. — Ти хотів покарати мене наперед.
— Так.
Він вимовив це без захисту, і від цього стало ще болючіше.
— Знаєш, що найгірше? — Марія стиснула пальці в кулаки. — Я ж їхала в машині й думала: якщо я зараз витрачу ці гроші на центр, він зрозуміє. Яка дурість. Я все ще хотіла, щоб ти зрозумів. Навіть після того, як ти кинув мені картку при всіх.
— Це не дурість.
— Це небезпечно.
Рашид кивнув.
— Я знаю.
Він дістав із внутрішньої кишені конверт.
— Це копія маминого листа. Оригінал залишиться в мене, але я хотів, щоб ти прочитала. Не зараз, коли захочеш. І ще… Я подав заяву про розірвання всіх угод щодо центру. Приміщення буде закріплене за фондом. Не на словах, юридично. Незалежна рада, звітність, зовнішня перевірка щороку. Ольга погодилася увійти, Андрій теж. Тебе я не вписував. Не мав права вирішувати за тебе.
Марія взяла конверт. Папір був цупкий, теплий від його руки.
— Наталія?
— Усунута від усіх справ. Вона кричала, що я обираю чужу жінку замість родини.
— А ти?
— Я сказав, що родина не має права красти в мертвих і виганяти живих.
Марія опустила очі. На асфальті біля її черевика лежав жовтий листок, прилиплий до мокрої плями.
— Вона зізнається?
