На половині шляху знизу долинув слабкий відгук на протяжний поклик Димка. Іній був живий. Григорій спустився до нього, укрив своїм одягом і спробував оцінити рану. На схилі з’явився червоний рухомий вогник. Назустріч ішла Варвара в старому чоловічому кожусі, з медичною сумкою й ліхтарем, обв’язаним червоною тканиною. Вона хотіла вичитати Григорія за безрозсудство, але, почувши, що Іній унизу, мовчки приєдналася.
Приблизно за десять хвилин до станції прорвався Павло на снігоході. Він побачив пролом складу, ведмежий слід, кров і відразу посуворішав. Вище інспектор уже знайшов сани Лазарєва й зрозумів, що лінія пасток веде до занедбаної штольні. Димок підвівся назустріч, коротким покликом указав дорогу й привів Павла до вентиляційного заглиблення, де Григорій уже був поруч з Інеєм. Усі пояснення відклали: спершу треба було врятувати вовка.
Іній лежав на боці з підігнутою лапою, срібляста шерсть на грудях потемніла від землі й крові. Упізнавши Григорія, він слабо вдарив хвостом по снігу, ніби запізнення ще можна було пробачити. Варвара розкрила сумку й звеліла Павлові тримати ліхтар, а Григорієві — голову звіра. Димок відсунувся лише на долоню й ліг так, щоб торкатися брата боком.
Кіготь розсік шкіру біля старого шраму, але рана не була смертельною. Значно небезпечнішими виявилися холод і втрата крові. Варвара знеболила, очистила ушкодження й наклала тугу пов’язку. Павло оглядав провал і виявив під снігом свіжий кілок із петлею, а поруч — відбиток чобота з косим рубцем. Тепер підозра перетворювалася на доказ, який заметіль уже не могла знищити.
Згори почувся сухий тріск. Дерев’яні кріплення біля входу до штольні десятиліттями трималися на морозі й випадковій рівновазі. Ведмідь, що проходив тут, зачепив частину опор, буря набила сніг під козирок, а поява людей порушила нестійкий схил. Перша балка тріснула майже як постріл. Григорій здригнувся всім тілом, його погляд спорожнів. Розум уже переносив його до каміння, що падало після давнього вибуху.
Павло першим оцінив напрямок руху снігу. Повертатися відкритим спуском уже було небезпечно, але лишатися біля старих кріплень — іще гірше. Він звелів триматися ближче до стіни й не ставати під козирком. Варвара не відривалася від пов’язки Інея. Їхні дії лишалися звичайними й точними, поки довкола руйнувався простір, і саме ця діловитість утримувала Григорія від остаточного провалу в минуле.
Варвара схопила його за рукав і зажадала дивитися на неї. Перед ним було її почервоніле від вітру обличчя — сердите, налякане, живе. Григорій утримав цей образ, поки минуле не відступило. Друга балка тріснула голосніше. Павло кинувся до виходу, але сніг, каміння й дошки обвалилися раніше. Шлях, яким вони прийшли, закрила біла стіна; біля землі лишилася тільки вузька темна щілина.
Позаду був провал із пораненим Інеєм, попереду — завал, над головою — прогнуті кріплення. Холод проникав крізь одяг, а часу ставало дедалі менше. Варвара вкрила вовка хусткою й далі стежила за його диханням, яке то вирівнювалося, то знову збивалося. Димок метався біля щілини, але не намагався пролізти без команди. Для нього чекати поруч із постраждалим братом виявилося важче за будь-який кидок…
