Спершу рух здавався випадковим. Тонка шкіра повік ледь ворухнулася, ніби Левко намагався відчинити двері, про існування яких раніше не знав.
Він завмер, потім ледь поворухнув мордочкою. Між повіками з’явився вузький блискучий просвіт, і світло торкнулося малюка вперше.
Це світло було розпливчастим, новим і незрозумілим. Левко ще не міг розрізняти обличчя, стіни й предмети, але в його першому погляді вже було щось живе й уважне.
Очі Левка розплющилися. Ті, хто бачив його цієї миті, мимоволі могли згадати сирий світанок, глибоке дупло, мокру труху й людей, розгублено застиглих біля поваленого дерева…
