Наступний удар вибив двері цілком. Вони гепнулися на кахель, здійнявши хмару бетонного пилу, а в передпокій стрімко ввійшла оперативна група в захисній формі. Люди діяли злагоджено й без зайвих розмов. Команди лягти обличчям донизу, покласти руки за голову й не рухатися обірвали сімейне святкування за кілька секунд.
Галина Едуардівна не встигла дожувати бутерброд. Із пронизливим вереском вона звалилася з пуфика на килим, і співробітник підрозділу притиснув її плече до підлоги. Щока свекрухи вляпалася просто в розсипаний салат, а червоні ікринки прилипли до напудреного обличчя, остаточно знищивши весь образ величної переможниці. Від недавнього торжества лишилися тільки брудна скатертина, перекинута їжа й її безпорадний крик.
Вадим святкував удома в сімейних трусах із мультяшними каченятами. Він гепнувся на живіт, заповз під стіл і звідти одразу заявив, що нічого не робив. Мати просила підписати — він підписував; мати веліла допомагати — він допомагав. Себе Вадим оголосив випадковим гостем, який узагалі не розуміє, за що з ним так поводяться.
Один зі співробітників із бридливістю витяг його за комір і поклав поруч із Галиною Едуардівною. Та випльовувала майонез, кричала про свої права, називала себе чесною пенсіонеркою й вимагала негайно прибрати сторонніх. Найбільше свекруха наполягала на тому, що є законною власницею квартири.
Важкі впевнені кроки в коридорі змусили її замовкнути. Першою до вітальні увійшла Катерина в повній службовій формі, слідом з’явилася Олена, схрестивши руки на грудях. Її обличчя лишалося цілком спокійним, лише в кутиках губ ховалася холодна усмішка. Останнім, спираючись на ошатну тростину й поправляючи панаму, ступив Аристарх Львович. У руці він тримав невеликий букет пом’ятих польових квітів, а в погляді — ледь стримуваний праведний гнів…
