Життя без прикрасТим часом у квартирі Олени справді святкували. На улюбленій мереживній скатертині, яку Вадим дістав із шафи брудними руками, стояла банка червоної ікри й дві пляшки дорогого безалкогольного сидру. Галина Едуардівна берегла здоров’я, міцного не пила й віддавала перевагу делікатесам. Вона мастила ікру товстим шаром, а Вадим колупав виделкою магазинний салат.
Свекруха повчала сина: майно дістається тому, хто першим устигає оформити папери. Стара довіреність припала як не можна до речі, квартира тепер їхня. Можна здавати її або лишити Вадимові, щоб він привів сюди нову, покірливу дружину. А горда Олена хай хоч ночує на вокзалі: борщ, на думку Галини Едуардівни, здатна зварити будь-яка жінка.
Без Олениної їжі все на столі здавалося Вадимові картонним, але зізнатися в цьому він не наважувався. Він вовтузився з пляшкою й усе ж спитав, що буде, якщо дружина звернеться до суду. Мати зневажливо фиркнула: довіреність справжня, підпис Олени справжній, угоду оформили офіційно, тому довести обман нібито неможливо.
— Ми тепер господарі життя, — оголосила Галина Едуардівна й веліла відкривати сидр. Вадим нарешті зірвав фольгу й насилу потягнув корок. Мати вже простягала келих, передчуваючи продовження святкування. Обоє були настільки впевнені у своїй безпеці, що побоювалися лише можливого цивільного спору щодо документів.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.