Наступного ранку інвестиційну угоду було підписано остаточно. Закордонні партнери підтвердили участь у проєкті, а фінансові видання вже називали угоду найбільшою подією року. Андрій виконав усі умови договору.
На рахунок Олесі надійшла обіцяна сума. Вона відразу оплатила лікування матері, погасила банківський борг і замовила ремонт старого будинку. Після цього вона спокійно повернулася до продуктового магазину.
Для неї це рішення здавалося цілком природним. Тамара Іванівна зустріла її з непідробною радістю. Покупці теж швидко звикли, що Олеся знову стоїть за касою, ніби нічого незвичайного не сталося.
Лише сама Олеся розуміла, що колишнім її життя вже не буде. За тиждень Андрій знову приїхав до магазину. Цього разу він не привіз договорів і не намагався знайти для зустрічі ділового приводу.
Андрій запропонував почати знайомство заново, без договору й чужих ролей. Олеся не дала відповіді одразу. Вона попросила його допомогти донести продукти літній покупчині.
Поки вони несли важкі сумки до сусіднього будинку, Андрій уперше за багато років займався простою справою, яка не приносила ні прибутку, ні визнання. Для Олесі ця прогулянка виявилася переконливішою за красиві обіцянки.
Минув іще місяць. Андрій дедалі частіше приїздив до магазину. Іноді він допомагав розвантажувати коробки. Іноді просто купував хліб і довго розмовляв із постійними покупцями.
Поступово мешканці району перестали звертати увагу на дорогий автомобіль, який регулярно з’являвся біля старої будівлі. Якось Тамара Іванівна не витримала й тихо сказала Олесі, що вперше бачить настільки багату людину, яка щиро радіє можливості принести зі складу мішок картоплі. Олеся лише всміхнулася.
Вона помічала, що поруч із нею Андрій ставав зовсім іншим. Зникала звична жорсткість, пропадала постійна настороженість, а разом із ними відступала самотність, яка раніше ховалася за успіхом і величезними статками. Ще за тиждень він запросив її до того самого заміського будинку…
